РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Основні напрямки залучення інвестицій у туристичні підприємства
Створення туристичної галузі, як однієї із галузей вітчизняної економіки, а
також нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери
туризму пов’язане з невирішеністю низки питань, розв’язання яких вимагає
державного регулювання та значного залучення інвестиційних коштів.
Управління такою ситуацією вимагає певних якісних змін, відносно ролі держави і
місцевих органів у формуванні та реалізації інвестиційних процесів. В першу
чергу, така перебудова повинна торкнутися підходів щодо формування сприятливого
конкурентноздатного інвестиційного клімату і підтримки підприємництва та
ефективної інвестиційної діяльності.
Розглядаючи проблему усунення перешкод щодо залучення інвестицій на основі
узагальнення результатів проведених досліджень [12, 27, 74], відразу зупинимось
на найважливіших, на наш погляд, заходах, які необхідно вжити щодо зменшення
напруги відносно їх ефективної реалізації, а саме:
§ удосконалення організаційно-управлінських структур у сфері туризму на
державному і регіональному рівнях;
§ прискорення процесів щодо роздержавлення підприємств туристичної сфери зі
збереженням профілю діяльності;
§ розробка економічних важелів щодо підвищення ефективності роботи на ринку
туристичних послуг на основі впровадження аналізу економічної діяльності
туристичних підприємств;
§ створення умов для стимулювання надходжень інвестиційних та кредитних коштів
на розвиток туристичних підприємств.
Подолання вказаних перешкод повинно здійснюватись з системних позицій, а
результати їх усунення за своєю природою повинні носити комплексний
інноваційний характер, спрямований на стимулювання розвитку ринкових відносин у
сфері туризму.
Розглянемо деякі аспекти вирішення цих проблем. Існуючі підходи щодо управління
туристичним бізнесом [48, 49] показують, що оперативне управління знаходиться
на досить низькому рівні, а питання стратегічного розвитку не є пріоритетними,
що в свою чергу негативно відбивається на ефективності управління системами
такого класу. Як показує досвід використання стратегічного менеджменту [5, 18,
25, 52], основними вимогами підвищення ефективності туризму є застосування
стратегічного управління, а саме:
- розвиток діючого продукту за традиційними напрямками розвитку туризму;
- розширення географічної сфери надання туристичних послуг;
- освоєння нових сфер туристичної діяльності, в тому числі створення нових
компаній.
На наш погляд, в цьому переліку відсутня системна ланка, а саме ланка
фінансової підтримки створення конкурентноспроможного на світовому ринку
національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити
туристичні потреби населення при збереженні екологічної рівноваги.
Першочерговим кроком здійснення такої політики є спрямування всієї діяльності
на формування сприятливого інвестиційного середовища з позиції забезпечення
економічної безпеки держави.
Зрозуміло, що вирішення цих питань, в першу чергу, пов’язане як з проведенням
активної цілеспрямованої політики на інвестиційному ринку, так і з подоланням
негативних явищ, які заважають реалізації даного напрямку.
Серед основних перешкод, в першу чергу, на нашу думку, варто було б виділити:
- відсутність цілісної системи державного управління з питань туризму в
регіонах;
- низький юридичний рівень нормативно-правової бази туризму та відсутність її
гармонізації з нормами міжнародного права;
- інертність зростання обсягів вкладень в розвиток матеріальної бази
туристичних підприємств;
- недосконалий механізм корегування туристично-рекреаційного капіталу країни в
цілому та окремих її регіонів.
Щодо системи управління, то вона характеризується відсутністю комплексної
системи управління діяльністю туристичних підприємств, що призвело до занепаду
цієї сфери господарювання в державі, суттєвого скорочення туристичних потоків,
а також традиційно сформованих зв’язків і погіршення матеріальної бази. Основні
передумови, які спричинили такі негативні явища пов’язані, в першу чергу, з
нечітким визначенням чинним законодавством приналежності деяких підприємств до
сфери туризму, відсутністю збалансованої програми розвитку туризму на всіх
рівнях його господарської діяльності тощо.
Такі явища негативно вплинули на інвестиційну привабливість галузі. Тому, на
нашу думку, насамперед необхідно спрямувати діяльність центральних і місцевих
органів державної влади на туристичну діяльність. Це означає розробку нової
політики стосовно стимулювання діяльності інвесторів в даній сфері.
Серед першочергових завдань є розробка системи заходів стосовно розвитку
економічного середовища, а саме: проведення гнучкої політики щодо рекреаційних
зон, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок
диференційованого оподаткування, що дозволяє залучити інвестиції в ті сфери,
які є найбільш привабливими для інвесторів; розробка чіткої системи
інвестиційних гарантій, яка дозволяє знизити ризик їх вкладень.
Отже, формування такого градієнта економічної політики повинно сприяти припливу
додаткових фінансових ресурсів в туристичні підприємства.
Нормативно-правова база діяльності туристичних підприємств стосується як норм
загального, так і норм спеціального законодавства, якими регулюються відносини
в сфері туризму.
Але, на жаль, на сьогоднішній день в діючих декларативних матеріалах мало уваги
приділено питанням гармонізації чинного законодавства України з питань туризму
з нормами міжнародного права, а також питанням стосовно запровадження державних
стандартів і системи серт
- Київ+380960830922