РОЗДІЛ 2.
УЧАСТЬ У РОЗБУДОВІ УКРАЇНСЬКОГО BІЙCЬКA ТА КЕРІВНИЦТВІ ЗБРОЙНОЮ БОРОТЬБОЮ АРМІЇ
УНР (1917–1920)
Життя кожної людини вносить свою крихту в історію всього людства. Своєю долею
особа Миколи Олександровича Капустянського розповідає про цілу епоху з історії
українського народу. Адже його біографія ввібрала в себе чотири війни й
насамперед активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917–1920 pp.,
багатолітню діяльність у Проводі Українських Націоналістів, уряді УНР в екзилі
та фундаментальні воєнно-історичні студії.
Він народився 6 лютого 1880 р. у селі Чумаки поблизу Катеринослава (тепер
Дніпропетровський район Дніпропетровської області) в сім’ї православного
священика, який походив з давнього роду збіднілої української шляхти [6. Оп. 1.
Спр. 21. Арк. 1]. Отримав національно-патріотичне та релігійне виховання, яке
стало дороговказом на довгі роки. Після закінчення сільської школи, згідно волі
батьків, поступив у Катеринославську духовну семінарію. Але юнака не
приваблювала духовна кар’єра. Після закінчення семінарії він виїхав до Одеси,
де поступив в Одеське юнкерське піхотне училище. Зауважимо, що згідно існуючих
правил до нього приймали лише після закінчення кадетського корпусу або служби в
армії. Виняток становили лише особи з вищою та середньою освітою, чим і
скористався М.Капустявський.
Училище було засноване 1865 р., мало прекрасну навчально-матеріальну базу,
розміщувалося в добротних упорядкованих корпусах (нині там знаходиться Одеський
військовий інститут). Чотири сотні юнкерів упродовж трьох років отримували тут
ґрунтовну військову освіту. Близько 40% навчальної програми складали
загальноосвітні предмети [236. С. 116-117]. Майбутні офіцери здобували глибокі
всесторонні знання й навики, знайомилися з надбаннями культури та мистецтва. В
Одесі знаходилися один з кращих в Росії театр опери та балету, багата публічна
бібліотека, старовинні музеї, історичні пам’ятки. Роки навчання в Одеському
училищі стали періодом становлення вишколу Капустянського як вправного
військовика та всесторонньо освіченого громадянина.
Якось у спогадах “Шлях російського офіцера” генерал А.Денікін, який закінчив
Київське юнкерське піхотне училище, характеризуючи підготовку юнкерів писав, що
там “військова дисципліна у площині виконання наказів та дотримання
субординації знаходилися на значній висоті.., а умови життя: сувора, простота і
скромність були доброю школою для вступу в офіцерське життя” [121. С. 39].
Водночас, характерним для всіх училищ явищ, відзначав генерал, була
необізнаність молодих офіцерів з проблемами суспільно-політичного життя Росії,
відірваність від життя простого народу, що пізніше трагічно відбилося на їх
долі. Цей недолік син українського священика Микола Капустянський компенсував
закладеними з дитинства національною свідомістю і любов’ю до батьківщини.
Варто відзначити, що чимало вихованців Одеського юнкерського піхотного училища
в добу визвольних змагань разом із М.Капустянським опинилися в лавах
Української армії. Серед них були генерали Яків Гандзюк, Яків Сафонов, Всеволод
Змієнко, Антін Пузицький, Борис Стелецький та близький приятель, уродженець
Катеринослава Віктор Кущ, з яким разом поступали в училище, перебували в одній
роті, а згодом і служили в російській армії, навчалися в Академії Генерального
штабу [315. С. 178–179].
У серпні 1904 p. M.Капустянський закінчив училище по першому розряду, що надало
йому старшинство в ранзі підпоручика з 1903 р., а у майбутньому дострокове
присвоєння наступного звання – поручик на рік (встановлений термін складав
чотири роки в мирний час). У зв’язку з тим, що з кінця січня 1904 р. Росія
перебувала у стані війни з Японією, а її армія вела бойові дії в Манчжурії,
значну частину випускників училища скеровували на Далекий Схід. Серед них були
й молоді підпоручики М.Капустянський і Віктор Кущ, які отримали призначення до
1-го Сибірського стрілецького корпусу генерала Георгія Штакельберга.
Слід відзначити, що перші місяці війни позначилися вразливими поразками
російської Манчжурської армії під загальними командуванням генерала Олексія
Куропаткіна. Японські війська захопили ініціативу, блокували Порт-Артур і
відтіснили росіян у Манчжурію. Коли підпоручик Капустянський прибув на фронт,
Сибірський корпус після невдалого наступу з метою деблокади Порт-Артура
перейшов до оборони в районі Ляояня. Молодий офіцер був скерований у 1-шу
Східно-Сибірську дивізію, якою командував генерал-майор К.Кондратович, і був
призначений командиром півроти. Своєрідне шефство над ним взяв старший ад’ютант
штабу дивізії Всеволод Агапіїв, з яким пізніше служив в українській армії й
перебув роки еміграції у Парижі [315. С. 103].
Бойове хрещення підпоручик піхоти пройшов у відомій битві на р. Шахе у жовтні
1904 р. Дванадцять днів з перемінним успіхом точилися кровопролитні бої, в яких
японці відтіснили з сопок російські частини в долину Шахе і завдали їм великих
втрат: близько 44 тис. вбитими й пораненими, з них 1021 офіцер [306. С. 73-74].
За участь у тих боях і виявлену хоробрість та вдале командування
М.Капустянський отримав свою першу нагороду – орден Св. Анни IV ступеня. Другу
бойову нагороду – орден Св. Володимира він отримав за мужність, виявлену у
битві при Сандепу в лютому 1905 р. та боях під Мукденом. Про їх напруженість
красномовно свідчать втрати російської армії: 12 генералів, 2410 офіцерів та
87677 нижніх чинів проти 70000 японців [306. С. 81]. Бойові заслуги молодого
офіцера відзначено підвищенням у ранзі до поручика. Зауважимо, що успішній
службі офіцера сприяли не лише професійні здібності, ґрунтовна підготовка,
закладена в училищі, але й притаманний украї
- Київ+380960830922