РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА ВПЛИВ СВІТОВОГО ДОСВІДУ НА ФОРМУВАННЯ ЛІЦЕЇВ ВІЙСЬКОВОГО
СПРЯМУВАННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Після проголошення незалежності України встала необхідність створити власну
систему військової освіти, яка б забезпечила безперервну підготовку фахівців
для Збройних Сил України, відповідала б світовим стандартам, розвивалася в
напрямі демократизації та відкритості завдяки інтеграції в загальну систему
освіти України. Водночас постало питання, чи потрібні Україні заклади
довузівської військової підготовки. Стосовно вирішення цього питання деякий час
велися активні дискусії [2, C.69; 40;68;88;99;253].
Далеко не всі поділяли точку зору щодо необхідності збереження цих закладів як
майбутньої початкової ланки військової освіти України. Багато було висловлювань
про те, що кадетські школи, суворовські училища є абсолютно чужими категоріями
для української історії. Але водночас не можна було заперечити нагромаджений
позитивний досвід існування суворовських військових училищ, який полягав перш
за все в тому, що їх випускники мали значно вищий рівень підготовки, ніж учні
шкіл.
Для того, щоб підтвердити останнє ствердження, у 1992 році спеціально був
проведений аналіз стану успішності випускників Київського суворовського
військового училища, які продовжили навчання у Київському військовому училищі
зв’язку. Серед відмінників училища 29% колишніх суворовців, в той час як із
числа цивільної молоді кількість відмінників складала лише 9,5%, на “4”
навчалися 38% суворовців, випускників шкіл – 20%, серед невстигаючих 11%
цивільної молоді, невстигаючих суворовців немає [253] ). Сухі цифри красномовно
підтвердили вищу якість підготовки суворовців.
Тож перемогла точка зору щодо необхідності створення мережі військових ліцеїв.
Тим більше, що й світова практика багатьох розвинутих країн доводила
доцільність існування довузівської військової підготовки молоді. Саме ці два
аргументи і зіграли вирішальну роль при прийнятті рішення про створення
військових ліцеїв як закладів початкової військової підготовки, які мали
утворити підсистему військової освіти України разом із допризовною і призовною
підготовкою юнаків.
Що стосується історичних витоків формування ліцеїв, то військова освіта України
має багаторічну історію і тісно пов’язана з розвитком військового будівництва
та підготовкою військових фахівців колишніх Російської імперії та Радянського
Союзу . Тому аналіз становлення її початкової ланки за часів незалежної України
слід почати з короткого ознайомлення з аналогічними навчальними закладами, які
існували раніше й фактично стали прообразом для її створення.
Довузівська ланка військової підготовки Радянського Союзу складалася з низки
суворовських військових училищ та спеціальних шкіл-інтернатів військового
спрямування. Ці заклади водночас із наданням загальної середньої освіти
готували кандидатів для вступу до військових навчальних закладів. На території
України на момент розпаду Союзу успішно працювали Київське суворовське
військове училище, а також дві спеціальні школи-інтернати військового
спрямування - Криворізька та Львівська [2, С.37;105;106; 107].
Київське суворовське військове училище було створено за постановою Ради
Народних Комісарів і Центрального комітету Комуністичної партії від 21 серпня
1943 року “Про невідкладні заходи з відбудови господарства в районах,
визволених від німецької окупації”[254, С. 98-99]. В ній говорилось, що училища
створюються “для влаштування, навчання і виховання дітей воїнів Червоної Армії,
партизанів Вітчизняної війни, а також дітей радянських і партійних працівників,
робітників і колгоспників, які загинули від рук німецьких окупантів...” [255,
С.286]. Перед цими навчальними закладами ставилося завдання підготувати
вихованців до військової служби в офіцерському званні і дати їм загальну
середню освіту. Протягом двох місяців – з вересня по листопад 1943 року –
Народний комісаріат оборони повинен був створити дев’ять суворовських
військових училищ, одне з них - Харківське - в місті Чугуїв на Україні [103,
C.6].
Суворовські військові училища створювались за аналогом кадетських корпусів
царської Росії. Звісно, виховна концепція була абсолютно іншою, але основні
засади організації повсякденної життєдіяльності були такими ж. Кадетські
корпуси Росії започаткували свою історію ще з 1716 року, коли була створена
Московська академія, яка поєднувала функції середнього й вищого навчального
закладу для дворян. У 1732 році в Петербурзі був відкритий перший кадетський
корпус, який готував кандидатів до вищих військових закладів. Попри нелегкі
умови проживання, надзвичайно сувору військову дисципліну, наявність до 1863
року системи фізичних покарань за порушення навчальної й військової дисципліни,
кадетський корпус дуже швидко набув популярності в імперії завдяки можливості
для дворянської молоді отримати прогресивну для того часу освіту і побудувати
на її основі військову або чиновницьку кар’єру[101] .
Вишкіл у корпусах передбачав, крім навчального процесу протягом навчального
року, обов’язкове проходження літніх таборів, які поєднували відпочинок і
стройові заняття. Окремо слід відмітити як позитивний фактор систему
призначення на посади офіцерів-вихователів. Ним міг стати офіцер, який закінчив
військове училище, прослужив у війську не менше двох років, причому приймався в
корпус із випробувальним терміном на два роки .
Високу оцінку діяльності цих закладів дав військовий міністр П.Ванновський у
доповіді царю Олександру ІІІ: “В армії кращі офіцери ті, що з юних літ в
інтернаті військового навчального закладу, які звикли поступово, з раннього
віку, до в
- Київ+380960830922