РОЗДІЛ 2
ВІТЧИЗНЯНІ МИСЛИТЕЛІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ПРО ВИТОКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ СКЛАДОВОЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ
2.1. Проблема українського національного світогляду в дослідженнях українських вчених першої половини XX ст.
Українська філософія першої половини XX ст., перебувала під впливом філософії національної ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження, започаткованої ще кирило-мефодіївцями в першій половині XІX ст. Праці "Зазивний лист до української інтелігенції" П.Куліша, "Історичне значення південно-руської народної пісенної творчості" та "Дві руські народності" М.Костомарова, "Світогляд українського народа" І.Нечуя-Левицького розпочинають дослідження українського етносу як феномену із властивими саме йому мовними, етичними, естетичними, світоглядними та релігійними особливостями.
Одним із перших спробував осмислити даний феномен П.Куліш. Саме він намагався підібрати термінологію для означення поняття українського національного світогляду. Мислитель оперував термінами: "національне самопочуття", "національна жизнь", "національний дух", "народний дух", "дух нації". Справжню "душу народу", за твердженням П.Куліша, становить внутрішнє начало, яке є вічним і, яке слід шукати в минулому України. "Знаючи з історичного досвіду, як уставали нації, повержені незгодою або дикою силою в прах, уповаймо духом бодрим, що у нашій давнині затаїлась сила невмируща і що ми тією силою дійдемо колись до того зросту, який сама природа нам на роду написала" [72, с.408], - писав автор "Зазивного листа до української інтелігенції".
Характеризуючи українську культуру, П.Куліш називав її селянською, що відповідало історичній правді, оскільки основним видом діяльності тогочасних українців було землеробство. Прив'язаність до природного середовища, жіночність та кордоцентризм народної культури викликав у нього захоплення, а також бажання виділити її серед інших національних культур, протиставити Україну Європі, де панує егоїзм і багатство протистоїть бідності. Саме це дало право Д.Чижевському визначити філософський світогляд П.Куліша як "україноцентричний" [158]. По-іншому оцінював його творчість інший дослідник українського нгаціонального світогляду І.Франко. Він зауважував, що ідейний смисл поезій П.Куліша позначений "тою невірою у власний народ, котра довела його до прямої, безпідставної наруги над тим народом" [147, с.178], адже твердження про природне благородство української душі виводиться із неосвіченості українського селянства, неможливості вийти за межі села, польових і хатніх робіт. Проте така неоднозначність в оцінках творчості мислителя, не заперечує його внеску у вивчення питань національного світогляду. Вже сама постановка ним проблематики "національного" в українській культурі заслуговує належної уваги та опрацювання.
Серед сучасників П.Куліша дослідженням "народного духу" українського етносу займався також М.Костомаров, який писав: "Я перейнявся думкою у своїх лекціях висунути на перший план народне життя у всіх його особливих видах...; знайти та висловити особливості народного життя" [64, с.527-528]. М.Костомаров став засновником народницької школи в українській історіографії. Він намагався засобами історичної та етнографічної науки ствердити самість українського народу, неповторність рис, що визначають його характер та світогляд.
У науковій розвідці "Дві російські народності" [63] М.Костомаров здійснив спробу характерилогії українського і російського народів, звертаючи увагу на риси, що зумовлюють їх відмінність. Внаслідок такого порівняльного аналізу вчений характеризував українців як поетичних, мрійливих інтровертів, що захоплюються природою, підкреслював перевагу в українському національному світогляді естетики, краси, ідеалізму, м'якості і ніжної мрії. Він зауважував теж специфічну релігійність, яка характеризується міцним почуттям божої всеприсутності, внутрішнім розумінням Бога. Характерні риси української нації М.Костомаров виявляв насамперед у фольклорі, який є відображенням народного життя. Останнє, в свою чергу, виступає виявом внутрішньої глибини духу народу, що виявляється впродовж його історичного буття.
Такий підхід був типовий і для праці І.Нечуя-Левицького "Світогляд українського народа" [101], в якій дослідник аналізував українську міфологію як основу національного світогляду. Перефразовуючи думку давньогрецького філософа Ксенофана про те, що уявлення про богів створювалися людьми відповідно до людської подоби, він писав, що "кожен народ творить собі богів на себе глядячи", а український народ відповідно творив собі богів у "найлюбішій формі" - сім'ї багатого господаря-хлібороба. Наділяючи українців добрим розумом та багатою фантазією, автор все ж зазначав, що форми українських міфів близькі до природничих форм, відповідають природній гармонії. Народна фантазія не тяжіє до негарних, неестетичних велетенських міфологічних образів. Український народ у своїх міфах, так само як і у своєму житті, дотримується міри; його фантазія не любить переступати за межі натуральних форм, любить природу і естетичність.
П.Куліш, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький представляють романтичну традицію, яка базується на глибинному пізнанні старовини, вивченні народної мови, пісень, переказів, вірувань. І.Франко визначав український романтизм як літературний вираз ідей національного відродження народу, "відтворення української національності шляхом дослідження української історії і народної традиції" [145, с.118]. Схожі думки висловлював Д.Донцов у праці "Дві літератури нашої доби", відносячи також до характеристик романтизму й "силу слова", необхідну для літератури. Витоки романтизму мислитель шукав "в середньовіччі з його проповідницьким патосом, в біблійній символічно вираженій думці, в героїчному епосі княжої та козацької доби, з його сильним, ощадним на слова характером" [44, с.239].
В руслі романтичної традиції витсвітлювала особливості українського національного св