РОЗДІЛ 2
КОНТРАСТИВНИЙ АНАЛІЗ ЕПІТЕТНИХ КОНСТРУКЦІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ
2.1 Визначення способів зіставного дослідження епітетної конструкції української і англійської мов
Твори художнього мовлення є однією з основ для формування загально-лінгвістичних законів. Однак індукція - не єдиний шлях пізнання. Обмеження дослідження рамками семантики слова в конкретному контексті не дає повної уяви про епітет як засіб, що зумовлює особливості художнього мовлення певної конкретної мови взагалі. Дедуктивний підхід до вивчення епітета поглибить розуміння кожного авторського тексту зокрема, дасть змогу визначити ті об'єктивні загальномовні ознаки епітета, які роблять його особливим атрибутом тої чи іншої мови незалежно від суб'єктивного вживання. Поєднання в епітеті загального і індивідуального передбачає існування критичної точки, де перше переходить у друге. Визначати цю точку зламу необхідно, оскільки завдання перекладу полягає в якнайточнішому відтворенні цільовою мовою усіх (за змогою) своєрідностей оригіналу. Методологія відмежування індивідуального від загального ґрунтується на зіставному аналізі.
Кожна мова, кожен індивідуальний стиль автора того чи іншого літературного жанру має свої особливості, зумовлені загальними тенденціями даної мови, функціонально-стилістичною спрямованістю висловлювання, тому то зіставний аналіз є вкрай необхідним, адже він забезпечує відомості про те, що є конвергентним для зіставлюваних мов, а що дивергентним.
На думку Е.М. Мєднікової, зіставлення у найширшому розумінні лежить в основі будь-якої мовленнєвої діяльності. У праці з проблем теорії перекладу і зіставного аналізу мов, дослідниця зазначає, що уявлення про мовлення - як про породження (у звичному, нетермінологічному розумінні слова) мовленнєвого твору, що має певну ціль, передбачає вибір. Це вибір слова, граматичного засобу, синтаксичного способу та ін., що найточніше відображають смисл комунікації, найадекватніше передають інформацію про об'єкт комунікації, створюють найдієвіше враження на другого учасника акту комунікації. В основу ж будь-якого вибору покладено зіставлення [157, c.5].
Зіставне вивчення структур сучасної української і англійської мов започаткував проф. Ю.О. Жлуктенко працями "Порівняльна граматика англійської і української мов" (1960 р.) [51] і "Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді" (1964 р.) [52]. У них зіставний аналіз своєрідностей обох мов, їхніх конвергентних і дивергентних рис, проводиться на фонетичному морфологічному та синтаксичному рівнях. Під керівництвом проф. Ю.О. Жлуктенка досліджували українсько-англійські паралелі на різних рівнях, зокрема Р.П. Зорівчак присвятила свою докторську дисертацію дослідженню засобів і методів відтворення лінгвостилістичних особливостей художнього тексту у перекладі [58].
У.К. Юсупов у статті, присвяченій зіставній лінгвістиці, визначає комплекс теоретичних завдань, що вирішуються в ході зіставних досліджень: визначення дивергентних та конвергентних рис між зіставлюваними мовами; виявлення у зіставлюваних мовах тих ознак, що залишилися непоміченими при вивченні однієї мови; виявлення типових для зіставлюваних мов тенденцій; визначення міжмовних еквівалентів та лакун; визначення взаємозв'язку та взаємозбагачення зіставлюваних мов; верифікація дедуктивних універсалій на матеріалі зіставлюваних мов [176, c.6]. Матеріал, отриманий у результаті розв'язання цих завдань, створює міцне підґрунтя для аналізу художніх перекладів та для практики перекладу зокрема.
Одначе сама епітетна конструкція (і не тільки в англо-українській площині) не була ще предметом окремого наукового пошуку з погляду контрастивістики. У цій роботі наголошується головно перекладацький характер практичних завдань контрастивного дослідження, що їх у свій час розвинули Ч.Фріз та Р.Ладо.
Дослідження проводиться у межах зіставної стилістики, що, за висловом В.Г. Гака, вінчає контрастивні дослідження, бо об'єднує дані зіставної граматики, лексикології і фонології [31, c.48]. А.В. Федоров визначає зіставну стилістику базою для теорії перекладу (головно художнього), з якою вона пов'язана тим, що, нагромаджуючи дані для неї, вона їх з неї ж черпає також [165, с.12].
Спільність мислення і спільність світу зумовлюють можливість певної еквівалентності різномовних текстів. Одначе еквівалентність текстів не означає еквівалентність їх складових. Як слушно зазначає В.Г. Гак, визначення характерних шляхів відбору і реалізації мовних засобів розкриває особливості побудови висловлювання зіставлюваними мовами, виявляє "мовне чуття", що відображається в цьому відборі, і визначає способи організації автентичного висловлювання певною мовою в певних ситуаціях чи у процесі перекладу [31, с.49]. Е.М. Мєднікова наголошує, що в посібниках з перекладу зіставний аналіз відіграє першорядну роль. У процесі перекладу відбувається вибір (а відтак і зіставлення) не тієї форми, що адекватно передає зміст. Перекладач шляхом зіставлення знаходить ту форму, котра найкраще передає і зміст і форму оригіналу [157, c.9].
Вивчення стилістичних систем двох мов, їхніх образних засобів у зіставленні дає уявлення про національну специфіку кожної із мов, про їхні контакти та взаємодію, у якій виявляються і діють елементи, спільні із спорідненими, а також структурно-віддаленими мовами, та елементи національно-самобутні, специфічні для кожної мови зокрема.
Зіставне вивчення мовних явищ може проводитися на різноманітних вихідних даних. Приміром, дослідження відбувається від категорії однієї мови до категорії іншої. При цьому вихідною точкою є синтаксична формула української мови, що зіставляється із відповідною синтаксичною формулою англійської. Інший прийом - проводити дослідження від категорії однієї мови до сукупності форм вираження категоріальних значень в іншій мові. При цьому вихідною є категорія однієї мови, від якої простягаються семантичні зв'язки до різнокатегоріальних форм іншої мови [33, с.3]. Н