РОЗДІЛ 2
ЗАПЕРЕЧНІ УГОДИ
Якщо недійсність угоди не випливає прямо із закону, але один з учасників або інша зацікавлена особа заперечує її дійсність, то така угода може бути визнана оспорюваною (відносно недійсною, заперечною) угодою (ст.ст. 53, 54, 55, 56, 57 ЦК УРСР 1963 р. та п.3 ст. 215 ЦК України 2003 р. (далі ЦКУ)). Заперечні (оспорювані) угоди - це правочини (угоди) з вадами волі та волевиявлення. Такі угоди визнаються недійсними внаслідок того, що волевиявлення відтворює не волю учасника угоди, а волю іншої особи, яка впливає на учасника. Тому законодавство передбачає підстави для оскарження угоди з причин неповноцінності самої волі особи, яка уклала угоду, або у зв'язку з впливом різних тяжких обставин, що склалися при формуванні волі.
Угоди з вадами волі можна поділити на такі: 1) угоди, які вчинені без внутрішньої волі на укладення угоди (угода, яка укладена неповнолітньою фізичною особою за межами її дієздатності - ст. 51 ЦК УРСР та п.2 ст. 222 ЦКУ; угода, яка укладена особою, обмеженою у дієздатності, за межами її дієздатності - ст. 54 ЦК УРСР та п.2 ст. 223 ЦКУ; угода, укладена дієздатною особою, яка проте у момент її укладення не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними - ст. 55 ЦК УРСР та ст. 225 ЦКУ; угода, яка укладена під впливом насильства - ст. 57 ЦК УРСР та ст. 231 ЦКУ; угода, укладена в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною - ст. 232 ЦКУ). В таких випадках волевиявлення потерпілої сторони не відповідає її дійсній волі, бо вона взагалі позбавлена можливості діяти згідно з своєю волею і в своїх інтересах, тому такі угоди можуть бути визнані судом недійсними за позовом потерпілих; 2) угоди, в яких внутрішня воля сформована неправильно (угода, укладена: а) під впливом обману - ст. 57 ЦК УРСР та ст. 230 ЦКУ; б) під впливом помилки - ст. 56 ЦК УРСР та ст. 229 ЦКУ; в) під впливом тяжкої обставини - ст. 57 ЦК УРСР та ст. 233 ЦКУ). До заперечних угод, ст. 227 ЦКУ відносить угоди, укладені юридичною особою, яка не мала прав їх укладати, котрі за ст. 50 ЦК УРСР визнаються нікчемними.
На нашу думку, більш влучним терміном є не "заперечна", а "оспорювана" або "оскаржувана" угода, так як зацікавлена особа заперечує її дійсність в суді і така угода може бути визнана судом недійсною лише за підстав оспорюваності. Основним показником оспорюваності та можливого порушення умов дійсності угоди є процес доведення в суді фактів обману, помилки, насильства чи погрози, тощо. В кожному окремому випадку суд повинен з'ясувати відповідність між обставинами конкретної справи та умовами, за наявності яких угоду можна визнати недійсною. Отже, якщо зацікавленою особою буде пред'явлено достатньо доказів та доведено порушення умов дійсності угоди, суд визнає угоду недійсною на підставі оспорюваності.
2.1. Угоди, укладені неповнолітньою фізичною особою за межами її дієздатності
Одним із факторів, який впливає на цивільно-правове положення особи, є її вік. Для переходу юридичної можливості в юридичну дійсність необхідно, щоб особа набула дієздатність [239, С. 76].
Кількісні та якісні зміни в регламентуванні дієздатності фізичних осіб новим Цивільним кодексом України поставили перед наукою та практикою питання відносно змісту самого поняття "дієздатність" в сучасному цивільному праві. Розглядаючи те, що ж складає зміст дієздатності, можна виділити такі елементи: 1) здатність особи своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); 2) здатність особи нести відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність); 3) здатність своїми діями здійснювати належні даній особі цивільні права і покладені на неї обов'язки (правовиконавча здатність).
Під цивільною дієздатністю розуміють здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільні права та обов'язки, а це можливо лише при досягненні певного рівня розвитку свідомості й волі особи, коли вона здатна правильно оцінювати свої й чужі дії, нести відповідальність за свою поведінку та вчинки. Тому в повному обсязі цивільна дієздатність настає з повноліттям ? при досягненні 18 років. Повна цивільна дієздатність за новим ЦК України може бути надана особі, котрій виповнилось 16 років і яка вже працює за трудовим договором або займається підприємництвом. Перший є частковий (мінімальний) рівень. Ним закон наділяє дитину до досягнення нею 14-річного віку. Оскільки мінімального вікового цензу не встановлено, вчиняти деякі цивільно-правові дії можуть ще менші за віком діти. Усе залежить від рівня їх розвитку і соціальної активності [178, С. 56].
Коло можливостей, що надані законом неповнолітнім до 15 років (ст. 14 ЦК УРСР) та до 14 років (за ЦК України 2003 р.), невелике, і це зрозуміло. В цивільному праві, що регулює перш за все майнові відносини, визначальне значення має економічний фактор. Адже малолітні, що не досягнули працездатного віку чи повноліття, не володіють власними грошовими коштами, вони недостатньо усвідомлюють значення своїх вчинків.
Малолітні діти, яким не виповнилось 14 років, мають право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Угода вважається дрібною побутовою, якщо вона задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові [114, С. 29]. На нашу думку, не можна віднести до дрібних побутових угод договори, що вимагають нотаріального засвідчення та спеціальної реєстрації, про відмову від майнових прав, які належать підопічному, поділ майна, обмін, поділ та продаж житлової площі, а також угоди про видачу письмових зобов'язань тощо. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх; 2) вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ними. Якщо кошти, внесені на ім'я дитини іншими особами, право розпоряджатися ними мають батьки або один із них, що проживає з дитиною, чи опікун (піклувальник) [138, С. 179].
Угоди, укладені малолітн