РОЗДІЛ 2
ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ
У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД (1917 - 1990 РР.)
2.1 Право власності на землю в УСРР до утворення СРСР
Земельне питання, а саме сукупність завдань і прагнень із приводу розподілу земельної власності, форм господарювання на землі протягом усієї історії розвитку людства стояв дуже гостро, оскільки земля є завжди розмінною картою електорату. Історична участь земельної власності завжди пов'язана з земельною політикою держави.
Після Лютневої революції 1917 р., усі громадяни формально одержали рівні юридичні права стосовно власності. Але фактично Тимчасовий уряд за короткий час свого правління мало що зробив для вирішення земельного питання в Росії. Він відклав розгляд цього питання до скликання Установчих зборів. В урядовій постанові від 19 березня 1917 р. говорилося: "Заповітна мрія багатьох поколінь усього землеробського населення країни - земельна реформа - складає основну вимогу програм усіх демократичних партій. Вона, без сумніву, увійде в порядок денний майбутніх Установчих зборів" [159]159).
Тимчасовий уряд в основному боровся проти захоплення поміщицьких земель. Він не враховував інтереси селян, їх бажання одержати землю в приватну власність. Націоналізувавши землі, що належали кабінетові царя, він передав їх не селянам, а державі. Остання ж не викликала довіри у селян, оскільки слугувала інтересам поміщиків і капіталістів. 8 квітня 1917 р. уряд наказав губернським комісарам рішуче діяти разом із місцевими громадськими комітетами з метою припинення будь-яких зазіхань проти особистості на землю [159]160). Він гарантував землевласникам відшкодування збитків, завданих захопленням поміщицьких земель.
По іншому у цей час діяли більшовики. В.І.Ленін на 1 Всеросійському з'їзді селянських депутатів 22 травня 1917 р. запропонував проголосити землю всенародною власністю і передати її без викупу селянам, не очікуючи скликання Установчих зборів.
Жовтнева революція 1917 р. стала поворотним пунктом у підході до вирішення земельного питання Прийнятим Другим з'їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. декретом "Про землю" [8]161), в Росії, була скасована приватна власність на землю, конфісковані землі поміщиків та інших великих землевласників. Націоналізована земля передавалась у постійне користування селянам, товариствам, артілям. Ці принципові положення декрету "Про землю" були покладенні в основу земельного законодавства радянської держави. Ним була завершена фактична руйнація поміщицького ладу і визначені правові засади наступного розвитку нових земельних правовідносин.
Законодавчим продовженням декрету "Про землю" став декрет "Про соціалізацію землі" [13]162), прийнятий ВЦВК 19 лютого 1918 р. Він був комплексним актом, що складався з 13-ти розділів і 53 статей. Відповідно до нього превагу при передачі землі в користування одержали трудові сільськогосподарські товариства. У основі цього декрету було закріплено трудове зрівнялівне землекористування: "Право на пользование землей принадлежит лишь тем, кто обрабатывает ее собственным трудом, кроме случаев, особо предусмотренных настоящим законом" (ст.3). "Распределение земли между трудящимися должно производиться на уравнительно-трудовых началах" (ст.12).
Відповідно до статті 1 Декрету: " всякая собственность на землю, недра, воды, леса - отменяется навсегда". Ці положення були повторені в Конституції РСФРР, статті 1 Земельного кодексу і статті 21 Цивільного кодексу РСФРР. Скасовувались не тільки приватна власність на землю, а й речові та інші права на землю. Існувавши до революції земельний правопорядок з інститутами надільного землеволодіння, довгострокового і безстрокового користування землею втратив своє значення [140]163). Він був замінений на істотно новий, соціалістичний земельний правопорядок.
Встановлені у Росії правові засади землекористування були поширені і на Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Рішенням Першого Всеукраїнського з'їзду Рад від 25 грудня 1917 р. декрети російського уряду, в тому числі і декрет "Про землю" вважалися чинними і на території УСРР. Але знищення дореволюційного поміщицького землеволодіння тут затрималося у зв'язку з діяльністю Центральної Ради, уряду гетьмана П.Скоропадського та Директорії. Останні не були у земельному питанні такими рішучими, як більшовики.
За третім універсалом Центральної Ради скасовувалось право приватної власності тільки на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі, які вважалися нетрудовими господарствами. Генеральний секретаріат прийняв Положення про земельну справу, яке забороняло продавати, купувати, заставляти, дарувати і передавати землю будь-кому [126]164). Згідно з цим Положенням власність на землю у межах до 50 десятин не скасовувалась, а також великі землеволодіння вважались недоторканими, як і трудові селянські, козачі землі, землі селищ, сіл та ін.
У січні 1918 р. Центральна Рада ухвалила Тимчасовий земельний закон 18 січня 1918 року [52]165). Закон скасовував право власності на землю, воду ліси і надра. Земля мала стати національним багатством народу. Нею мали право користуватися всі громадяни Української Народної Республіки "без різниці статі, віри і національності".
У четвертому універсалі зазначалося, що земельна комісія виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Універсал також доручав урядові роздати всю землю селянам на початку весняних робіт. Підтверджувалось також скасування права приватної власності на землю. Положення Тимчасового закону і Четвертого універсалу щодо скасування права приватної власності на землю виявилися запізнілими. 29 квітня 1918 року Центральна Рада була розпущена.
У період з квітня по грудень 1918 р. гетьманом П.Скоропадським були вжиті заходи щодо відновлення в Україні права приватної власності на землю. За маніфестом "До громадян України" передбачалось ліквідувати колективні форми обробітку [125]166). У своїй праці І.Нагаєвськи