Географо-генетичні особливості гумусового стану опідзолених ґрунтів Пасмового Побужжя.

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ГЕНЕЗИ ТА ГЕОГРАФІЇ ҐРУНТІВ ПАСМОВОГО ПОБУЖЖЯ
Ґрунти Пасмового Побужжя описані в працях С.О. Скорини, К.І.Герен­чука,
Г.О.Андрущенка, Я.С.Оленчука і А.М.Николина, І.М.Гоголєва та інших дослідників
[10; 48; 114; 158; 179].
За агроґрунтовим районуванням України Пасмове Побужжя входить до складу
Львівського східного агроґрунтового району провінції Лісостепу західного [27;
179].
На території досліджень вершини пасом зайняті сірими, місцями ясно-сірими
опідзоленими ґрунтами, а вододіли з нижчими гіпсометричними рівнями –
темно-сірими опідзоленими ґрунтами та чорноземами опідзоленими [48].
Існує ряд гіпотез формування сірих опідзолених ґрунтів. В.В. Докучаєв вважав
ці ґрунти первинними лісовими, проте він не виключав можливості їх утворення
шляхом опідзолення чорноземів після появи на них лісу [59].
Серед гіпотез, що доводять можливість трансформації чорноземів у сірі
опідзолені ґрунти, виділяють концепції поступового витіснення степів лісами в
голоцені [84; 86; 130], фронтального зміщення лісів на південь у результаті
пізньоголоценового зволоження клімату [6], динаміки щільності лісів і біомаси
трав у залежності від зміни кліматичних умов голоцену [195; 210].
С.П. Коржинський вважав, що ліс як більш стійка та життєздатна формація
поступово витісняє степ, отже сірі опідзолені ґрунти – результат зміни
степового чорнозему під покривом лісу [161. – С.63-65]. Теорію деградації
чорноземів частково чи повністю підтримали В.Р. Різполо­женський, М.М.
Сибірцев, А.І. Набоких, М.А. Богословський, І.К. Фрейберг, К.Д. Глінка, С.С.
Неуструєв, Р.С. Ільїн, С.А. Ковригін, М.М. Філатов.
Проти цієї гіпотези виступили В.Р. Вільямс, З.С. Філіппович, М.П.Ремезов, А.С.
Фатьянов, В.П. Сотніков, В.Д. Панніков, В.І. Талієв, П.М.Крилов, Г.М. Висоцький
та ін. Ці вчені аргументують можливість проградації сірих опідзолених ґрунтів у
чорноземи внаслідок антропогенно-обумовленої зміни лісових угідь сінокосами та
пасовищами, або в результаті розрідження лісів при вибірковому вирубуванні та
збільшенні ступеня покриття травами під їх покривом [13; 202].
На думку І.В. Тюріна, слабоопідзолені ґрунти при поселенні степової
рослинності мають всі умови для їхньої зміни в сторону вилугованих чорноземів.
Зміна ґрунтів слабопідзолистої та підзолистої стадії виразиться лише в деякому
накопиченні гумусу й конкретно в зміні структури верхніх горизонтів при
збереженні характерних особливостей попереднього підзолистого процесу [186].
К.Д. Глінка писав, що теоретично можна допустити існування процесів
проградації, лісовий підзолистий ґрунт, потрапивши в степові умови, може
нагромадити значну кількість перегною, але “…те, що було вимито в підзолистому
процесі з верхніх горизонтів і вмито в більш глибокі, назад повернутись не
може” [47].
Згідно сучасних уявлень, сірі та ясно-сірі опідзолені ґрунти сформувалися під
широколистяними лісами. Початок їх утворення відноситься до післяльодовикового
періоду, коли лесові плато стали по­ступово вкриватися лісом, отже ці ґрунти є
первинно лісовими [161. – С.64].
Складнішою є історія формування темно-сірих опідзолених ґрунтів і чорноземів
опідзолених. На територіях їх поширення протягом післяльодовикового часу
відбувалася неодноразова зміна лісової та степової рослинності. Спочатку більша
частина лісостепової зони була вкрита лучно-степовою рослинністю, під якою
сформувалися чорноземи. Після зволоження і потепління клімату ліси починають
завойовувати степові ділянки, що призводить до опідзолення чорноземів. При
більш тривалому впливі лісу на чорноземи відбувається глибока зміна хімізму та
морфології ґрунтів, формуються темно-сірі опідзолені ґрунти. Такі ґрунти можуть
утворюватись і під розрідженими широколистяними лісами паркового типу з добре
розвиненим трав’яним покривом. У таких умовах опідзолення і формування
гумусового профілю відбувається одночасно [161. – С.64-65].
Профіль сірих опідзолених ґрунтів формується під впливом наступних процесів:
надходження органічних рештків у ґрунт, гумусонакопичення, вилуговування
карбонатів і легкорозчинних солей, лесиваж, міграція продуктів розпаду
мінералів у формі металоорганічних і закисних сполук, оглинення [13. – С.27]
На території Пасмового Побужжя ясно-сірі опідзолені ґрунти поширені невеликими
ділянками в західній частині північних пасом (Смереківське, Куликівське,
Малехівське, Грядецьке пасма), незначну площу займають на сході Пасмового
Побужжя, поблизу с. Красне (рис. 2.1). Ясно-сірі ґрунти містять близько 2%
гумусу гуматно-фульватного складу у верхньому горизонті, вміст якого різко
зменшується вниз по профілю. Ці ґрунти в природному стані характеризуються
сильнокислою реакцією і низьким ступенем насичення основами, окультурені -
кислою та слабокислою реакцією ґрунтового розчину [114; 195] (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Фізико-хімічні властивості орного шару ґрунтів Пасмового Побужжя
Назва ґрунту
Гумус,
рН сол.
Сума ввібраних основ
Гідролітична кислотність
Ступінь насичення основами,
%
ммоль на 100 г ґрунту
Ясно-сірі опідзолені
1,53
5,0
6,0
3,07
66,4
Сірі опідзолені
1,88
5,0
9,28
2,68
77,5
Темно-сірі опідзолені
2,51
5,4
12,52
3,32
79,0
Чорноземи опідзолені
3,70
5,8
17,45
3,67
82,6
Чорноземно-лучні
3,69
6,2
14,64
1,13
92,8
Лучні
3,04
6,0
13,57
1,33
91,0
Лучно-болотні
5,7
6,1
31,9
2,3
93,0
Дернові глейові
2,03
5,8
6,53
1,67
79,6
Торфово-болотні
6,6
35,0
3,4
Сірі опідзолені ґрунти найбільш поширені в межах Смереківського та
Куликівського пасом. Вони характеризуються більшою акумуляцією гумусу, менш
різким зменшенням його вмісту з глибиною, більшим вмістом в його складі