РОЗДІЛ 2
СУХОСТЕПОВІ ЛАНДШАФТНІ КОМПЛЕКСИ: ПОШИРЕННЯ, СИСТЕМАТИКА ТА СПЕЦИФІКА
2.1. Сухі степи як складова степових ландшафтних комплексів
Сухостепові ландшафтні комплекси – семиаридні геокомплекси з домінуванням
темно-каштанових і каштанових грунтів. Ареал їх поширення, систематика, ранг та
місце серед степових ландшафтів залишаються неоднозначними і недостатньо
розкритими у науковій літературі.
Така неоднозначність часто пов’язана з різним розумінням поняття “сухий степ”
та в цілому багатоваріантністю степових ландшафтних комплексів.
До сухих степів відносять трав’яні угруповання з домінуванням багаторічних
довговегетуючих дернинних злаків [294, 527], території з поширенням
темно-каштанових і каштанових грунтів [215, 457], південних чорноземів [179],
екосистеми з домінуванням ксерофільних видів і дуже розрідженим травостоєм
[360], ландшафтні комплекси [416] та природно-сільськогосподарські регіони
[458] з переважанням темно-каштанових і каштанових грунтів.
Розглядаючи сухі степи як складову степових ландшафтних комплексів,
спостерігаємо значну різноманітність у диференціації степів як у типологічному,
так і регіональному планах, що пов’язано з їх поширенням, ступенем дефіциту
вологи, характером грунтово-рослинного покриву, методичними підходами
дослідників. Залежно від цих особливостей, степи поділяють на північні, середні
і південні [215]; північні, центральні і південні [396]; північні, південні,
сухі [474]; північні і південні [175]; дійсні помірно-посушливі, дійсні
посушливі, сухі, дуже сухі, спустелені [361]; степи зони чорноземів звичайних
та південних і сухі степи зони темно-каштанових і каштанових грунтів [22];
лучні, дійсні або типові різнотравно-дерниннозлакові й дерниннозлакові,
спустелені дерниннозлакові, пустельні напівчагарничково-дерниннозлакові [294]
тощо. Згадані особливості дослідниками часто поєднуються, наприклад, виділяють
північні різнотравно-типчакові степи на чорноземах звичайних, типові злакові
степи на черноземах південних і темно-каштанових грунтах, південні злакові
степи на каштанових грунтах [344]; північностепові, середньостепові,
сухостепові, південностепові [550]; псамофітні та геміпсамофітні степи [50];
передстеп, дійсний (сухий) степ [548].
Наведені приклади степових геокомплексів належать до типологічних утворень
ландшафтної диференціації. Проте відомі й типи степів, виділення яких базується
на регіональній основі. До них, наприклад, належать причорноморські
(кубано-приазовські), ставропольські, заволзькі, південноуральські, тургайські
[591]; східноєвропейські, казахстанські, центральноазіатські, маньчжурські
[215]; балкано-мезійські (придунайські), волинські, подільські,
середньодніпровські (молдово-українські), західнопричорноморські, кримські
[294], ногайські [150], південноукраїнські [73], таврійські тощо.
Типологічний і регіональний підходи у диференціації степів нерідко поєднуються.
Виділяють [556], наприклад, причорноморські пустельні полиново-дерниннозлакові
степи. Інколи такі підходи кардинально трансформуються. Прикладами цього можуть
слугувати псамофітні різнотравно-типчаково-ковилові степи, зокрема,
нижньодніпровські [50] та кучукбайські і каїндинські сухостепові ландшафти
[419]. Останні були виділені як суто регіональні ландшафтні утворення, але
завдяки їх типовості автором трансформовані у типологічні. Виходячи з наявності
різноманіття степів, географічного й геоботанічного розуміння їх суті щодо
визначення поняття “степ” [71], цілісного, ландшафтного підходу до розгляду
степу як території, природно-антропогенних особливостей сухих степів, автор
дисертаційної роботи пропонує наступну дефініцію поняття “сухий степ” –
ландшафтний комплекс з посушливим кліматом, домінуванням темно-каштанових і
каштанових грунтів, типчаково-ковиловими й полиново-злаковими фітоценозами або
антропогенно сформованими екосистемами.
Сухостепові ландшафти, як видно з прикладів, займають чільне місце у типології
степових геокомплексів. В умовах Євразії та частково Америки вони утворюють
сухостепові зональні геокомплекси, в Африці та Австралії зустрічаються у
вигляді острівних сухостепових ландшафтів (табл. 2.1).
На євразійському материку вони поширені від Північного Причорномор’я на заході
і до Китаю на сході.
Окремі “острови” рослинності з особливостями дерниннозлакових сухих степів
зустрічаються у межиріччі Дунай-Тилігул, а також у Румунії [294].
На схід від території України сухостепові ландшафтні комплекси поширюються за
400-650 км на території Росії у вигляді субмеридіональної смуги шириною 60-150
км, яка починається від межиріччя середніх течій Тереку й Куми і далі охоплює
східну частину Ставропольської височини, район Кумо-Маницької западини –
Цимлянського водосховища. Потім, майже суцільною смугою, сухі степи прямують на
північ, північний схід, а від Заволжжя на схід до Бурятії, після чого
повертають на південь і зустрічаються [124, 215, 527, 551, 570] в центральній
та східній частинах Монголії, а також на території Китаю у Внутрішній Монголії
та передгірських районах Джунгарії.
Євразійські субтропічні степи, на відміну від суббореальних, не утворюють
суцільної смуги, як, наприклад, на території Росії. Фрагментарно вони
зустрічаються у Середземномор’ї, Малій Азії та Закавказзі.
Значне поширення сухостепові геокомплекси мають у Північній Америці [124, 215,
627], зокрема, у центральній частині США (штати
Таблиця 2.1
Регіони поширення степових ландшафтів світу
Типи ланд-
шафтів
Підтипи ландшафтів
Європа
Азія
Африка
Північна Америка
Південна Америка
Австралія
Суббо-реальні
степові
Північностепові
Східноєвропейські степ
- Київ+380960830922