Розділ 2. Структурна організація та принципи
номінації предметів посуду
в українській літературній мові
Серед недостатньо досліджених тематичних груп лексики української мови
виділяється лексика на позначення назв посуду. Побутова лексика цієї тематичної
групи засвідчена вже в найдавніших писемних пам’ятках Київської Русі, зокрема,
у “Слові о полку Ігоревім”, згодом у козацьких літописах Величка, Самовидця,
Граб’янки, у творах красного письменства. Давньоукраїнська номенклатура посуду
засвідчує багатство цієї галузі матеріальної культури. Для варіння їжі ще з
праслов’янської епохи вживалися назви для позначення глиняного посуду – гърньць
„горщик” (діал. горнець – [СУМ, ІІ: 133]), або металевого – котьлъ «казан,
котел», для смаження – металева сковорода [Фасмер, ІІ: 351; ІІІ: 644;
Желехівський: 113]. Ці лексеми функціонують і в сучасній українській мові з
такою ж семантикою: горщок “глиняний посуд, у якому варять їжу” [СУМ, ІІ: 139],
сковорода “неглибокий круглий посуд, в якому смажать їжу” [СУМ, ІХ: 290], котел
“металева, переважно округлої форми посудина (звичайно з відкритою верхньою
частиною) для варіння їжі, кип’ятіння води тощо” [СУМ, ІV : 309]. О. Трубачов
[147: 305] до праслов’янського складу термінології гончарного посуду відносить
також *иьrpadlo, *dojьnikъ/ *dojьniса, *gъrdlaиь, *glьkъ, *gъrnьcь, *kolaиь,
*kъrиagъ/-a, *makotьra, *makotьrtь, *nosat(ъk)a, *solьniсa, *stavьcь, *varьnikъ
тощо. Усі ці лексеми мали первісну мотивацію, як і більшість слів-назв
конкретних предметів, яка, проте, з часом втрачається; затемнюється внутрішня
форма слів, відбувається їх деетимологізація, і вони сприймаються семантично
немотивованими.
Пізніші лексичні утворення мають, як правило, переважно прозору внутрішню
форму. Це найменування, які безпосередньо відбивають характерні властивості та
ознаки посуду (такі назви утворені за принципом прямої номінації), або ж
зв’язком з іншими предметами та реаліями об’єктивної дійсності (непряма
номінація). Системний зв’язок елементів спостерігається в колі будь-якої
лексико-семантичної групи, однак виразніше він виступає при вивченні макрогруп.
Зв’язуючими ланками між ними виступають периферійні лексеми, які нерідко
водночас тяжіють до різних груп. Одне й те ж слово може входити у дві
лексико-семантичні групи. Наприклад, слова-композити макітра, кавоварка,
салотовка мотивовані дієсловами, які вказують на первинну функцію (призначення)
цієї посудини (див. 2.3), та іменниками, що позчають продукти, вміст посуду
(див. 2.1). Тому межі певних лексико-семантичних груп розмиті й окреслення їх
відносне [113: 7].
2.1. Назви посуду, мотивовані іменниками, що позначають продукти,
вміст посуду
У тематичній групі „назви посуду” значний масив (151) складають лексеми,
мотивовані суттєвою ознакою – продуктами, які вони вміщують чи для приготування
(зберігання) яких використовуються.
Ар’яниця „бочечка для кислого козячого молока (ар’яну)” [Грінченко, І: 11].
Бббчик „посуд, в якому печуть бабки” [Грінченко, І: 15] = бабинець. „Для
випікання пасок використовували спеціальні форми – бабинці, кухлики” [УСК:
153]. Бонбоньєрка „гарно оздоблена коробочка для цукерок” [СУМ, І: 216]
„[франц. bonboniere < bonbon – цукерка] – вишукана, гарно, зі смаком оздоблена
коробка для цукерок” [СІС, 2000: 179]. Борщівнък „1. Посуд, у якому варять
переважно борщ. 2. Любитель борщу” [СУМ, І: 222; Вовк: 62; КіП: 87],
зменш.-пестл. борщівничук [Грінченко, І: 89], браговбр (див. 2.3), брбжник „1.
Чан для браги. 2. Продавець браги” [Грінченко, І: 91], бразолнйник „горщик, в
якому варять сандал” [Грінченко, І: 92], бриндзянка „невелика бербениця для
зберігання бриндзи” [Грінченко, І: 99].
Варйничниця „посудина для подачі вареників” [Бубн.: 5]. Лексема вбфельниця „[<
вафля] – 1. робітниця, яка випікає вафлі; 2. форма для випікання вафель”
[Этнограф.: 297; СІС, 2000: 206] мотивована іменником вафля „[нім. Waffel – вид
печива < середньонідерл. Wafel, спорідненого з нижньоверньонім. Wabe –
(бджолиний) стільник, щільник] – тонке сухе печиво з рельєфним у клітинку або
фігурним відбитком на поверхні” [СІС, 2000: 206]. Вершківнък „посудина для
вершків”[УК, 1998: 177].
Давнє слово відро у процесі мовного розвитку втратило свою внутрішню форму, і
тільки шляхом етимологічного аналізу вдається встановити, що воно мотивоване
іменником вода (див. 2.2.2). Структура пізніших дериватів прозора. Вона
належить до словотвірного типу, мотивованого іменниковою основою. Суфікс -ик-
часто виступає в сполученні з суфіксом -н-, утворюючи конкретні назви різних
предметів. Віднък „посудина (бочка й ін.), в якій тримають воду” [Грінченко, І:
221], віднъха, віднъця, відничук (зменш. від відник) „відник” [Грінченко, І:
221], вудник „діжка для води, а також стілець (ослін), на якому стоїть така
діжка або відро з водою” [СУМ, І: 718], водянка „бочка для води, відник”
[Грінченко, І: 248]; у СУМ ця лексема з тим же значенням вживається з позначкою
розм. [СУМ, І: 723], водянък „посудина для води”, зменш. водянчик [Грінченко,
І: 248]; у СУМ це ж слово з демінутивом водянчик фіксується з позначкою діал.
[СУМ, І: 723]. Дещо інше лексичне значення репрезентує „Словник української
мови” П. Білецького-Носенка: водянчик, зменш. воденйць „невеликий горщик для
зігрівання води” [Білецький-Носенко: 83]. Водоносъ „відро або дзбан для води”
[СУМ ХVІ – п.п.ХVІІ, ІV: 153]. Водянчб „діал. кухоль, металева або череп’яна
посудина переважно з ручкою для пиття води” [Дз.Пр.: 1339]. Виннвка „винна
бочка” [Грінченко, І: 173].
Гірчъчниця „посудина, у якій подається до столу гірчиця” [СУМ, ІІ: 77].
Гусятниця „1. Довгаста посудина з покри
- Київ+380960830922