РОЗДІЛ 2.
ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
РЕГІОНУ І ОСОБЛИВОСТІ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ
УМОВ У РОКИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДІВ.
МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕНЬ
Основою наукового землеробства є знання законів розвитку рослин, їх пристосовуваності до умов навколишнього середовища. Чим глибше ми розуміємо ці закони, тим краще володіємо методами і способами підвищення продуктивності рослин при одночасному збереженні і відновленні родючості ґрунту.
Ще К.А. Тимірязєв [226] у 1938 році писав: "Только изучив законы о жизни, только подметив или испытав у самого растения какими путями оно достигло своих целей, мы в состоянии развивать его деятельность к своей выгоде, вынудив его давать возможно больше продуктов, возможно лучшего качества". Наукові основи закономірностей взаємовідносин рослин з погодою і кліматом були закладені визначними російськими ученими-кліматологами А.І. Воєйковим [39] і П.І Бруновим [25]. На необхідності урахування грунтово-кліматичних умов, в яких ростуть рослини, і біологічних особливостей сільськогосподарських культур наголошували П.А. Костичев [106], В.В. Докучаєв [68], П.Г. Кабанов [88] та інші.
З даних науки та повсякденної практики кожному землеробу відомо, що будь-яка сільськогосподарська рослина може дати максимальну продуктивність лише у тому випадку, якщо вона безперервно забезпечується всіма факторами, які обумовлюють нормальну життєдіяльність - водою, світлом, поживними елементами.
Землеробство південно-західної степової зони України ведеться на значній території. У зв'язку з цим система агротехнічних заходів, направлена на отримання максимально високих урожаїв всіх культур, повинна відповідати вимогам вирощуваних рослин до природних умов даного регіону.
2.1 Грунтово-кліматична характеристика регіону і особливості метеорологічних умов у роки проведення дослідів
Ґрунтовий покрив південно-західного Степу України представлений переважно південними чорноземами, повнопрофільними, у різному ступені еродованими. Головна ґрунтоутворююча порода - бурувато-палевий лес на червоно-бурих глинах, потужність їх гумусового горизонту коливається від 51 до 61 см. Скипання від 10% НСl починається з глибини 39 см [96].
За механічним складом це чорнозем важкосуглинистий ілувато-пилуватий, з глибиною переходить до середньосуглинного. Вміст фізичної глини (часток менше 0,01 мм) у верхніх горизонтах досягає 51-55%, ілистої фракції глини (часток менше 0,001 мм) - 33-35%, з поглибленням кількість часток фізичної глини зменшується.
Ґрунт дослідних ділянок - чорнозем звичайний важкосуглинистий, вміст гумусу у шарі 0-40 см 3,0-3,6%, з поглибленням знижується до 2,2%. Щільність орного шару ґрунту 0,9-1,0 г/см3. Реакція ґрунтового розчину - нейтральна (рН 7,0-7,6). Валові запаси фосфору невеликі і складають 0,16-0,18%.
Поглинених лугів у верхньому шарі (0-10 см) 32,08-36,84 мг-екв.на 100 г ґрунту, з глибиною їх вміст поступово знижується. Для складу поглинених лугів у гумусному та перехідному горизонтах характерне значне переважання кальцію (87,7-92,1% від суми), кількість магнію і натрію невелика - 6,6-11,2 та 0,8-1,7%, відповідно. У материнській породі частка кальцію помітно зменшується, а частки магнію і натрію збільшуються.
Загальна шпаруватість ґрунту в орному шарі 53-61%, з глибиною вона знижується до 44-48%.
Максимальна гігроскопічність і вологість стійкого зав'ядання рослин є характерними для важкосуглинистих ґрунтів і по профілю практично не змінюється. Відношення вологості зав'ядання до максимальної гігроскопічності варіює незначно і у середньому дорівнює 1,3.
Кількість недоступної вологи при вологості зав'ядання у півтораметровому шарі грунту складає 262-269 мм або 54% вологи у ґрунті при найменшій польовій вологоємності. Діапазон активної вологи у ґрунті при найменшій вологоємності складає 221-231 мм, повітряємність при найменшій вологоємності досягає 25-30% і по профілю майже однорідна.
Важливою умовою підвищення продуктивності сільськогосподарських культур і урожайності в цілому є правильна оцінка кліматичних умов зони, ігнорування цієї умови часто приводить до значних втрат в аграрному виробництві, а у ряді випадків кліматичні можливості залишаються невикористаними.
Дослідженнями П.І. Колоскова [102] і Ф.Ф. Давітая [64] було показано, що з підвищенням культури землеробства зв'язок урожайності з кліматом і погодою, і, відповідно, необхідність урахування їх дії, не зменшується , а збільшується. Зокрема, вплив метеорологічних умов помітніше всього відбивається на рослинах, які інтенсивно розвиваються, для яких характерний найбільш високий рівень обміну речовин та енергії.
Клімат у зоні розташування Ізмаїльської дослідної станції теплий, посушливий, з тривалим жарким літом і короткою малосніжною зимою - помірно-континентальний, що пом'якшується впливом Чорного моря. У літній період на випаровування з поверхні ґрунту витрачається значна кількість вологи. У районі Одеси тільки 20% літніх опадів використовується безпосередньо рослинами, а інші 80% втрачаються [171].
Середньорічна кількість опадів на Ізмаїльській дослідній станції (за 1948-1997 рр.) складає 431,7 мм зі значними відхиленнями по роках. Наприклад, у 1991-1992 рр. випало 174,2 мм, а у 1965-1966 сільськогосподарських роках - 644 мм опадів. Найбільша їх кількість випадає у теплий період (з квітня по вересень). На ці місяці припадає 64,3% річної кількості опадів. Але часто вони випадають або у вигляді дощів малої інтенсивності (від 1 до 5 мм), які при високих температурах та низькій відносній вологості повітря швидко випаровуються, або у вигляді злив, які, внаслідок поверхневого стоку води, теж малоефективні.
Одним з найважливіших метеорологічних факторів, який впливає на ріст та розвиток рослин, а також на накопичення і витрачання ґрунтової вологи є відносна вологість повітря. Найнижчою тут вона буває у період з червня по вересень. У ці місяці звичайно нараховується більше 20 діб з відносною вологістю нижче 30%.