РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА РОДИННОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ У МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Стан досліджуваної проблеми у науково-методичних працях, навчальних програмах та підручниках
Проведення педагогічного експерименту передбачає вивчення методичного забезпечення досліджуваної проблеми. З цією метою було проаналізовано праці з методики викладання літератури, навчальні програми та шкільні підручники. Критично осмислюючи методичну спадщину, особливий акцент робимо на засобах активізації процесу вивчення літератури в школі, що сприяють усвідомленому засвоєнню виховного потенціалу художніх творів.
У дореволюційний період провідні представники логіко-стилістичної течії у викладанні літератури (Ф.Буслаєв, Л.Поліванов, Д.Тихонцев, Д.Тихомиров) рекомендували філологічний аналіз тексту, ігноруючи при цьому виховний зміст художнього твору. На противагу їм представники освітньо-виховної течії у методиці (В.Стоюнін, В.Водовозов) надавали особливого значення вихованню високих моральних якостей учнів засобами художнього слова. У своїй методичній системі В.Стоюнін виходив із пізнавально-виховної ролі літератури. На його думку, ґрунтовний аналіз твору дає змогу поєднувати розумовий, моральний і естетичний розвиток учня. Особливу увагу вчений приділяв вивченню біографії письменника, вважаючи її благодатним матеріалом для виховання учнів. В.Водовозов наголошував на освітньо-виховних можливостях художнього образу, оскільки він має найбільше естетичне навантаження, сприяє вихованню в учнів норм поведінки, формуванню духовно-моральних цінностей.
Представники етико-естетичної течії у методиці літератури, серед яких найвідомішим є В.Острогорський, основним завданням вивчення художніх творів у школі вважали виховання в учнів культури почуттів, розвиток естетичного смаку.
Як бачимо, ідея виховання учнів засобами художнього слова частково простежується в методичному доробку вчених ХІХ століття: приділяється увага вивченню біографії письменника, що має високий виховний потенціал, наголошується на освітньо-виховних можливостях художнього образу, який сприяє формуванню духовно-моральних цінностей учнів.
Наукові позиції російських вчених мали певний вплив на становлення української методичної думки на зламі ХІХ-ХХ століть.
На початку ХХ ст., у період свого становлення, методика української літератури характеризувалася відсутністю науково обґрунтованої системи літературної освіти учнів. Недостатня зрілість літературознавства позначилась на методичних концепціях, з позицій яких розроблялися принципи шкільного аналізу художнього твору. Так, у роботі "Українська література в школі (спроба методики)" (1921) О.Дорошкевич радить словесникам під час вивчення твору використовувати лише "аперцептивну здібність" учнів, залишаючи поза увагою матеріали підручника і критичні статті. Незважаючи на дискусійність і певну категоричність цієї методичної настанови, вона є цілком прийнятною для досліджуваної нами проблеми, оскільки, аналізуючи художній текст у родинознавчому аспекті, вчитель опирається насамперед на власний родинний досвід учня.
Основну мету методики викладання літератури в школі М.О.Рибникова вбачала "у формуванні і зростанні свідомості, мислення учнів, засвоєння ними культурної спадщини, озброєння до життя засобами мистецтва слова" [197, 14-22]. Принципами науковості й виховної спрямованості керується вчений-методист у праці "Нариси з методики літературного читання" (1941), в якій послідовно проводить думку, що питання виховання на уроках літератури необхідно вирішувати на матеріалі навчального предмета, виходячи з його природи, яка розкривається в поняттях образності, емоційності, в складній системі її проблем, в її методі (мислення в образах). М.О.Рибникова доводила, що весь процес вивчення творів художньої літератури повинен бути спрямований на виховання та розвиток учня відповідно до завдань, поставлених педагогікою та громадськістю перед літературною освітою. Творчо розвиваючи думки своїх попередників, вона писала, що на конкретних літературних прикладах учні вчаться любові до своїх рідних, до свого народу, до батьківщини, до праці. Для розробки методики родинного виховання учнів засобами художнього слова методична праця М.Рибникової цінна своїми класичними зразками шкільного аналізу літературних творів. Переконливими з огляду на досліджувану проблему є твердження вченого-методиста про необхідність формування в учнів уміння повноцінного сприймання логіки думок автора. Дослідниця зазначала, що ведучи учнів шляхом роздумів письменника над проблемами, можна підготувати чутливого і вдумливого читача-учня, який би міг застосовувати набуті знання під час вивчення нових літературних творів та в життєвих ситуаціях.
В основу теоретико-методичної праці В.Голубкова "Методика викладання літератури" покладено глибоке обґрунтування виховної ролі літератури. В аспекті порушеної проблеми слушною є його думка про своєрідність методики літератури як науки, що "найбільш повно стосується виховання нової людини" через з'ясування завдань, змісту і прийомів роботи, адекватних вимогам часу [54, 3]. Цінними для розробки методики родинного виховання учнів у процесі вивчення літератури є рекомендації вченого щодо доцільності застосування таких методів і прийомів навчання, як бесіда, коментоване читання, підготовка учнів до самостійного аналізу, написання творів.
Актуальними в руслі порушеної проблеми залишаються визначені вченими Т.Бугайко і Ф.Бугайко завдання літературного навчання: "література, озброюючи учнів знанням життя, людини і людських взаємин", поповнює нестачу життєвого досвіду в молодих читачів, навчає їх з'ясовувати складні питання людських стосунків [32, 15]. Вони наголошували на необхідності керуватися літературним прикладом у щоденному житті, у ставленні до родини [31].
Методичний посібник Т.Бугайко і Ф.Бугайка "Навчання і виховання засобами літератури" (1973) цінний для нашого дослідження виразною ідейно-виховною спрямованістю вивчен
- Київ+380960830922