РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИКО-ОРФОЕПІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ
ФАКУЛЬТЕТІВ ВНЗ
2.1. Стан мовної і мовленнєвої підготовки з фонетики української мови
студентів-філологів у теорії і практиці вищої школи
Метою першого етапу (орієнтувально-пошукового) констатуючого експерименту
виступило вивчення стану мовної і мовленнєвої підготовки з фонетики української
мови студентів-філологів у теорії і практиці вищої школи. Відтак, завдання
означеного етапу передбачали:
розгляд наукової дослідженості проблеми формування фонетико-орфоепічної
компетенції у теорії лінгводидактики;
аналіз навчальних планів і програм, навчальних посібників і підручників,
рекомендованих МОН України для студентів філологічних спеціальностей вищих
навчальних закладів, щодо наявності в них змістової лінії формування
фонетико-орфоепічної компетенції студентів;
на підставі аналізу навчально-методичної літератури скоректувати робочу
навчальну програму з дисципліни “Сучасна українська літературна мова (Фонетика.
Фонологія. Орфоепія. Графіка і орфографія)” в аспекті формування
фонетико-орфоепічної компетенції студентів-першокурсників філологічних
факультетів;
здійснити регіональне спостереження і подати соціофонетичний опис українського
мовлення студентів-першокурсників (зі східного і південного регіонів України),
які здобувають вищу філологічну освіту;
встановити кількісну залежність між фонетичними навичками і соціальною
характеристикою обстежуваних респондентів через апробацію соціофонетичного
питальника й аналіз анкетних даних;
з’ясувати соціально-психологічні чинники, що обумовлюють вибір тієї чи іншої
мови спілкування, на підставі чого кількісно представити функціональні сфери
використання української мови в міжособистісній комунікації студентів.
Передусім нас цікавив рівень дослідженості проблеми формування
фонетико-орфоепічної компетенції студентів у теорії сучасної лінгводидактики.
Ретроспективний огляд дисертаційних робіт з означеної проблеми засвідчив, що
переважна більшість досліджень розглядає проблему вдосконалення орфоепічних і
інтонаційних навичок у контексті вузівського навчання іноземних студентів або
студентів нефілологічного профілю (Велитченко Л.К. [28], Вовк П.С. [38],
Головач Ю.В. [53], Лебєдєва Ю.Г. [94], Павлова С.В. [126], Чихачов В.П. [191]
та ін.). У частині досліджень питання формування вимовних навичок порушуються
на матеріалі мовленнєвої діяльності дошкільників або молодших школярів (Лобчук
О.І. [102], Михайловська Г.О. [112], Паскаль О.В. [130], Трифонова О.С. [174]),
що, у свою чергу, дещо ускладнює можливість їх використання в нашому
дослідженні, оскільки запропоновані дослідниками ті чи інші методи і прийоми
роботи теоретично можливі для застосування в процесі формування
фонетико-орфоепічної компетенції студентів, водночас не всі вони є практично
ефективними в умовах навчання практичної фонетики на перших курсах факультетів
української філології ВНЗ освіти. З огляду на це, ми обмежимось аналізом лише
тих робіт, які сприятимуть реалізації дослідницької концепції започаткованого
дисертаційного дослідження.
Так, у дисертаційному дослідженні П.С.Вовк [38] запропоновано методику
керування артикуляцією з використанням прийомів “відкритого” й “прихованого”
управління. Згідно з авторською ідеєю “прихованого” управління, викладач
пропонує таку організацію навчального матеріалу, при якому “потрібні мовні рухи
виникають не тільки і не стільки внаслідок їх усвідомлювання тими, хто
навчається, скільки внаслідок впливу сприятливих фонетичних позицій на
засвоюваний звук” [38: 16]. Автором виділено три групи прийомів “прихованого”
управління, застосовувані на етапі первинної постановки вимовного вміння: а)
вплив сприятливої фонетичної позиції; б) варіювання відтінку фонеми у зв’язку з
існуванням зони її розсіювання; в) зміна темпу мовлення. Надалі, на думку
дослідниці, первинне вимовне вміння слід закріпити в мовленнєвому
зразку-еталоні правильної вимови відпрацьовуваної фонетичної одиниці.
О.І.Лобчук, досліджуючи проблему формування вимовних умінь і навичок молодших
школярів, пропонує гнучку і послідовну поурочну систему навчання, де
граматико-орфографічні цілі шкільного курсу реалізуються в єдності з
фонетико-орфоепічними завданнями [102].
Дослідницею Г.О.Михайловською [112] було, зокрема, звернено увагу на два
аспекти вимовної норми – фонетико-орфоепічний і акустичний. На підставі
близькоспорідненості фонетичних систем української і російської мов, автор
цілком правомірно обґрунтовує доцільність розгляду проблеми формування
слухо-вимовних навичок під кутом контрастивної лінгвістики, водночас у тексті
дисертації акценти зміщуються в бік дидактики, надається перевага саме
критеріям відбору навчального матеріалу з фонетики.
Певний інтерес для нашого дослідження має дисертаційна робота В.П.Чихачова
[191], де йдеться про підвищення педагогічної майстерності вчителя
педагогічного закладу освіти. Автором, зокрема, виділено так званий “індекс
правильності мовлення” і запропоновано комплекс прийомів з удосконалення
техніки зовнішнього мовлення: вправи на розвиток мовленнєвого дихання,
постановку голосу, формування дикційної нормативності тощо.
Предметом дисертаційного дослідження Л.А.Войцешук [41] було обрано процес
удосконалення навичок і вмінь практичного володіння орфоепічними нормами
російської мови студентами педвузів України, з урахуванням явищ обопільної
інтерференції і транспозиції. З-поміж практичних завдань, автором було
розглянуто питання про засоби корекції м
- Київ+380960830922