РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЬ РЕЗУЛЬТАТУ МЕТОДИЧНОЇ ОСВІТИ
МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Згідно з принципом вітчизняної педагогічної освіти – її відкритості досягненням
вітчизняної й світової науки, культури й освітньої практики [129], науковий
пошук у межах цього розділу дисертації здійснюватимемо за такими напрямами:
узагальнення особливостей особистісного і діяльнісного розвитку студентів як
активних суб’єктів професійної освіти;
визначення об’єктів особистісного й методичного розвитку майбутніх учителів ІМ
початкової школи й уточнення його змісту;
моделювання колективного результату методичної освіти майбутніх учителів ІМ
початкової школи;
укладання переліку знань, навичок і вмінь, які складають методичну компетенцію
вчителя ІМ початкової школи;
окреслення основних напрямів подальших наукових досліджень особистісного і
методичного розвитку студента, зокрема конкретизація складників його методичної
компетенції щодо різних спеціалізацій фахівця іншомовної освіти на різних
ступенях її здійснення.
Для здійснення цих напрямів наукового пошуку будуть застосовані такі методи
наукового дослідження: критичний аналіз літературних джерел, передусім із
вікової психології та методики викладання ІМ, а також метод системного
дослідження явищ і процесів – моделювання.
2.1. Сучасний студент як активний суб’єкт освіти
У цьому підрозділі дисертації звернемося до аналізу сучасного студентства як
особливої соціальної категорії, організаційно об’єднаної інститутом вищої
(університетської чи інститутської) освіти. Метою такого аналізу є визначення
закономірностей розвитку особистості та діяльності в цьому віковому періоді.
На думку В.І.Слободчикова, на сьогодні актуалізувалося ключове поняття віку як
психолого-педагогічної категорії при нагальній вимозі перебудови сфери освіти,
надання їй розвиваючого характеру. Не меншу значущість ця категорія має і для
практично-орієнтованої педагогічної науки, яка вже не може задовольнятися
чистим використанням психолого-педагогічних феноменів. Вона неминуче стає
комплексною, більше того – проектною, оскільки пов’язана з побудовою складних
синтетичних об’єктів, які поєднують воєдино конкретні дослідження й проекти
освітніх систем, програми й технології безперервної освіти протягом усього
життя людини, експертні системи оцінок та засоби контролю її ефективності
[242].
За В.І.Слободчиковим, для післяшкільного етапу життя відсутнє будь-яке
підґрунтя вікової класифікації, і вік задається або календарно – до 16 років,
до 30 років тощо [Ш.Бюллер та ін.], або метафорично – молодість, розквіт, час
„бурі й натиску”, зрілість, вихід на пенсію [Е.Еріксон, Д.Б.Бромлей та ін.].
Спеціальне визначення психолого-педагогічного поняття віку має самостійне
значення, оскільки при цьому уможливлюється побудова достовірної періодизації
розвитку як конкретних психологічних структур (у контексті власне навчання й
виховання), так і загального психологічного розвитку в онтогенезі – процесі
створення культурно-історичного суб’єкта та його саморозвитку.
По суті, поняття віку пов’язане з конструюванням його як особливої категорії,
яка має не відображувальний, а передусім регулятивний смисл. У психології
розвитку вік має особливе значення для побудови особистісно орієнтованої,
розвиваючої освітньої практики, всередині якої навчальні плани й програми,
предметні знання, навчальна діяльність розглядаються як засоби, способи й форми
становлення базових здібностей суб’єкта освіти. Ці здібності як специфічні для
певних ступенів, періодів і стадій розвитку суб’єктивності задано й визначено
як віково-нормативні [241].
Віковою, соціальною, педагогічною психологією й іншими науками вирішуються
завдання культивування полівікових об’єднань людей та побудови нормативних [1 В
психології розвитку під терміном „норма” мається на увазі такий спосіб життя, в
якому можуть реалізуватися вищі, граничні можливості людини.] моделей розвитку
людини в межах цих об’єднань. В європейській освітній традиції особливою
цінністю й водночас вектором розвитку є рух до самостійності, до
„самодеятельного, самосознающего, самоустремленного” (украй
індивідуалізованого) суб’єкта, здатного з певного моменту й до універсального
саморозвитку [242]. На думку С.Г.Тер-Мінасової, серед західних культур
найяскравішим утіленням індивідуалістичної культури є англійська й американська
культури, які, ґрунтуючись на принципі підкресленої поваги до “прав людини”, до
її індивідуальних здібностей, потреб, намагаються виховати незалежність [267].
Відповідно з погляду психолого-педагогічних наук саме вік є вихідною одиницею
проектування в освітній сфері. Як спеціальний об’єкт психолого-педагогічного
дослідження старший юнацький чи студентський вік (18-25 років) виділено
порівняно недавно. Постановка проблеми студентства як особливої
соціально-психологічної й вікової категорії належить ленінградській
психологічній школі Б.Г.Ананьєва. На сьогодні в працях інших
науковців-дослідників накопичено великий емпіричний матеріал спостережень,
результати експериментів і теоретичних узагальнень щодо проблеми студентства
[55; 134; 293; 153; 259; 147; 242; 101; 241; 194; 269; 243; 63; 71; 257; 12;
135; 239; 173; 146 та ін.].
Студентський вік є особливим віковим періодом “пізньої юності – ранньої
зрілості” від 17 до 22 років, який, у свою чергу, розподіляється ще на два
періоди – від 17 до 19 років (молодші І-ІІ курси) та від 19 до 22 років (старші
ІУ-У курси) [109].
В соціально-психологічному аспекті студентство відрізняється від інших груп
населення найвищим рівнем освіти та пізнавальної мотивації, найактивнішим
спожив
- Київ+380960830922