РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ЯКІСНИХ ЗАДАЧ В ОСОБИСТІСНО-ЗОРІЄНТОВАНОМУ
НАВЧАННІ ФІЗИКИ
2.1. Специфіка якісних задач в умовах особистісно-зорієнтованого навчання
Реалізувати особистісно-зорієнтований підхід до кожного учня в процесі
розв’язування ним якісних задач в умовах класно – урочної системи неможливо.
Адже у кожного учня свій суб’єктивний характер сприймання, власний запас
життєвого досвіду і сил. У кожному класі сучасної школи приблизно 30-40 учнів;
у всіх у них різний: життєвий досвід, фізичний розвиток, серед них можуть бути
діти з якимись дефектами зору та слуху, одні реагують лише на сильні
подразнення, інші чутливі і до найменших, одні допитливі і спостережливі, інші
поверхово сприймають явище і т.д. Відповідно рівень сприйняття учнями змісту
матеріалу, що подається педагогом, а також рух думки кожного учня в процесі
розв’язування ним задач буде різним. Можливості для діагностування цього рівня
педагогом за умов традиційного навчання надзвичайно обмежені. А це в свою чергу
означає, що вчитель не в змозі сприяти інтелектуальному розвитку кожного учня.
Зумовлено це рядом недоліків, притаманних існуючому процесу навчання, одним з
основних серед яких є «суб’єкт-об’єктні» відносини (процес навчання побудований
на засвоєнні учнем тих знань, носієм яких є вчитель). Такий процес навчання не
дає змоги учневі розвивати свої особистісні, лише йому притаманні якості,
реалізувати свої здібності, інтереси, прагнення тощо. Учень перебуває у
жорстких рамках процесу навчання і звикає до пасивної ролі, відведеної йому.
Щоб позбутися або уникнути цього недоліку, слід якомога ширше, на нашу думку,
впроваджувати систему „суб’єкт - суб’єктних” відносин учня і вчителя. Процес
оволодіння знаннями за таких відносин здійснюється в атмосфері інтелектуальних,
моральних і естетичних переживань, зіткнення думок, поглядів, позицій, наукових
підходів, пошуку істини, проектування можливих розв’язків пізнавальних завдань,
творчості вчителів та учнів. Як свідчить досвід, тільки спеціально організоване
навчання робить учня суб’єктом учіння та дозволяє знання, уміння та навички,
отримані учнями під час розв’язування задач, зробити засобом їх
інтелектуального розвитку (як це видно з схеми 2.1).
Відтак стає очевидним, що трансформація традиційної освіти в
особистісно-зорієнтовану вимагає змін не лише в змісті освіти (що звичайно
пов’язується зі зміною навчальних планів, програм, підручників), а й у змісті
технологій освітнього процесу.
Розглянемо переваги та недоліки кожної форми організації навчання (фронтальну,
групову та індивідуальну).
Характеристику кожної форми навчальної діяльності подано в систематизованій
таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Переваги та недоліки фронтальної, групової та індивідуальної форм організації
навчання
Форми навчальної діяльності
Зміст завдання
Темп роботи
Рівень базової підготовки учнів, на який орієнтується вчитель, підбираючи
задачі
Роль вчителя
Можливість спілкування учнів
Однаковий
Різний
Середній
Індивідуальний
Середній
Індивідуальний
Керівна
Порадник
Відсутня
Взаємодія
Індивідуальна
+
Групова
Фронтальна
+
Як бачимо, кожна форма організації навчання має свої переваги і недоліки,
звісно, найефективнішою могла б бути індивідуальна, оскільки вчитель може
врахувати особистісні особливості учня, але, зрозуміло, що в сучасних умовах
загальної освіти кожен учень не може мати власного педагога. Фронтальна форма
організації навчання має найбільше недоліків, хоча залишається основною в
сучасній школі. Тому оптимальною, на нашу думку, під час розв’язування якісних
задач в сучасних умовах середньої загальноосвітньої школи може бути групова
форма організації навчання.
Розглянемо можливості реалізації особистісно-зорієнтованого навчання в процесі
розв’язування учнями якісних задач.
Як свідчить досвід, діяльність учня в процесі навчання (учіння) може
відбуватися в 3-х напрямках:
1.Традиційне навчання з перевагою фронтальних видів діяльності. В цьому випадку
сильний учень завжди у виграші: він швидше “схоплює” новий матеріал, швидше
його засвоює і педагог частіше за все спирається і орієнтується саме на нього.
А слабший з кожним уроком стає ще слабшим, оскільки йому не вистачає часу, щоб
все зрозуміти, або ж характеру, щоб запитати вчителя, відповідно, він не може
швидко і правильно відповідати і тільки “гальмує” ритмічне просування до
загального успіху.
2. Можна вчитися індивідуально, використовуючи відповідні методики і навчальні
матеріали, додаткову літературу. Але знову ж, таки, слабшому учню частіше за
все не вистачає сили волі і наполегливості, адже учіння – це важка праця. А
сильний учень замикається на собі, на своїх успіхах і невдачах. Його абсолютно
не цікавить, як справи в однокласника. Якщо матеріал йому не дається, це його
проблеми.
3. Навчання в співробітництві. У цьому випадку поряд з учнем – його товариші,
котрих можна запитати, якщо щось незрозуміло, можна обговорити розв’язок
чергової задачі. А якщо від твого успіху залежить успіх всієї групи, то учень
не може не усвідомлювати відповідальності й за свої успіхи, і за успіхи своїх
товаришів. Саме цей факт і лежить в основі навчання у співробітництві.
Серед причин, які сприяли то му, що ми зупинились саме на третьому варіанті,
виділимо дві найбільш вагомі:
по-перше, тому, що в умовах ще існуючої у нас класно-урочної системи таке
навчання найбільш легко вписується у навчальний процес, може не змінювати зміст
навчання, який визначено освітнім стандартом для базового рівня. Разом з тим,
якщо мова іде про гімназії, ліцеї та інші типи навчальних закладів, що
перед