Розділ II «Міжнародний цивільний
процес») не містять жодної колізійної норми, яка б відсилала до правопорядку,
що має бути застосований до регулювання цивільно-процесуальних прав громадян
України за кордоном. Норми, які мають регулювати зазначену проблематику, в
названих нормативних актах взагалі відсутні.
Тому ми пропонуємо таке.
1. У розділі III «Міжнародний цивільний процес» Проекту Закону України «Про
міжнародне приватне право» до назви глави Х «Цивільні процесуальні права
іноземців» додати слова «та громадян України за кордоном».
2. Доповнити главу Х Розділу III «Міжнародний цивільний процес», Проекту Закону
України «Про міжнародне приватне право» статтю 68 пунктом 4 наступного змісту:
«До цивільно-процесуальних прав громадян України за межами України
застосовується закон держави, на території якої розглядається спір, якщо інше
не встановлено міжнародним договором».
Ст. 1 досліджуваного нами Договору між Польщею та Україною впроваджує основне
правило відносно цивільно-процесуальних прав громадян України в Республіці
Польща, згідно з яким дана категорія осіб користується на території Польщі
стосовно своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і
громадяни цієї держави.
На підставі цього можна стверджувати наступне: по-перше, колізійні норми
Договору вказують на дію принципу національного режиму в цивільному процесі
стосовно громадян України в Республіці Польща; по-друге, ці норми
підпорядковують цивільно-процесуальний статус громадян України регулюванню
польського цивільного процесуального права з деяким винятками на користь
постанов Договору.
Ст. 8 Закону РП «МПП» повторює принцип національного режиму іноземців,
відповідно до якого українські громадяни мають у Республіці Польща такі ж права
й обов’язки, що і її громадяни, за винятком випадків, прямо застережених
внутрішнім законодавством. Можливість захисту цивільних прав у польських судах
українським громадянам гарантують розпорядження ст. 1117 ЦПК РП, що також
поширюють на всіх іноземців національний режим у сфері цивільного судочинства,
надаючи їм, за деякими винятками, ті ж самі цивільно-процесуальні права, що і
власним громадянам.
Слід звернути увагу на те, що використання деяких інститутів цивільного
процесуального права українськими громадянами є можливим виключно завдяки
принципу взаємності, що випливає із розпоряджень договору «Про правову
допомогу», а саме: звільнення від судових витрат, звільнення від внесення
cautio judicatum solvi за вимогою відповідача, використання представником своїх
інтересів українського адвоката.
Громадянин України може як у самій позовній заяві, так і окремо (після
одержання вимоги оплатити процесуальні витрати), внести в суд заяву з проханням
про звільнення від процесуальних витрат. До цієї заяви потрібно додати довідки,
видані у відповідних органах в Україні, про склад родини, майновий стан і
доходи. У ситуації, коли громадянин України не має місця постійного проживання
у своїй державі, довідка може бути видана або посольством України в Польщі, або
органом територіального управління Республіки Польща – воєводством. Звернути
увагу, на нашу думку, необхідно на те, що при виконанні зазначених умов, ст.
1138 ЦПК РП визнає такі довідки письмовими доказами без легалізації їх
польськими консульськими органами, а це заощаджує час і кошти. Громадянин
України, звільнений від оплати процесуальних витрат, одержує право вимагати
призначення собі процесуального представника.
Також згідно з Договором у ст. 43 передбачається, що від громадян України, які
проживають або перебувають на території Республіки Польща і звертаються до
польських судів, не можна вимагати внесення застави на забезпечення
процесуальних витрат під приводом того, що вони є іноземцями або тому що не
мають місця проживання або перебування на території Республіки Польща. Це,
вважаємо, є найяскравішим прикладом договірного обмеження застосування
інституту cautio judicatum solvi щодо іноземних громадян-позивачів.
Інститут підсудності посідає не менш важливе місце у польському законодавстві,
котре регулює цивільне судочинство з іноземним елементом. Так, одним з головних
обов’язків суду, відповідно до польського законодавства, є перевірка на кожній
стадії цивільного судочинства того, чи підсудна справа, розпочата іноземним
громадянином, юрисдикції польських судів. Розглядаючи положення Договору, як і
загальні положення ЦПК РП про підвідомчість і підсудність, можна зробити
висновок, що як перший, так і другий встановлюють два основних принципи:
1) виняткову підсудність судам однієї держави;
2) факультативну підсудність декільком судам (польському чи українському).
Ст. 1135 п. 1 встановлює ще один важливий обов’язок – призначення так званого
представника для доручень. Даний вид представництва може мати місце в двох
ситуаціях:
1) якщо громадянин України не призначив собі процесуального представника;
2) якщо громадянин України постійно перебуває за межами Республіки Польща.
Не слід забувати про ще одну можливість представництва своїх інтересів, що
відноситься в цьому випадку до компетенції України і гарантована ст. 25 її
Конституції та іншими нормативними актами України. Так, відповідно до
Консульського Статуту України від 2 квітня 1994 р. «консульські установи
України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і
громадян України» (ст. 1). Згідно зі ст. 26 Консульського Статуту України
консул має право без окремого доручення представляти в установах держави
перебування громадян України, якщо вони відсутні і не доручили ведення справи
якійсь особі або не можуть захищати свої інтерес
- Київ+380960830922