РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ НА
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ … 66
2.1. Суспільна корисність і розподільчі цінності у системі
організаційної культури ..……………………………………….. 66
2.2. Неспроможності влади і необхідність вдосконалення організаційної культури
...................……………………………………….. 105
2.3. Механізми реалізації організаційної культури
для підвищення ефективності ринкової економічної системи ..……. 125
2.4. Організаційна культура як фактор ринкової трансформації
у транзитивних суспільствах ………………………………………
Висновки ...................................……………………………………….. 156
ВИСНОВКИ .........................................………………………………… 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................………………. 161
ДОДАТКИ............................................. …………………………………175
ВСТУП
Актуальність теми теоретичного дослідження обумовлена тим, що досить часто
принципи індивідуалізму, свободи вибору, максимізації корисності та
саморегулювання трактуються як достатні ендогенні основи ринкової економіки. У
той же час підвладність ринкових систем фундаментальним змінам та глибинним
кризам свідчить про наявність деяких додаткових умов їх існування, які не є в
своїй основі ринковими, але надають можливість ринкові виконувати свої функції.
Ретельний аналіз ринкових, „доринкових” та „надринкових” механізмів свідчить
про те, що жодна суспільна система не здатна функціонувати за відсутності
певного „суспільного контракту”, який визначає базові „правила гри” та накладає
обмеження на інструменти досягнення функції корисності індивіда, фірми або
держави. У сучасній соціологічній та економічній науці цю сукупність правил,
критеріїв та обмежень прийнято називати організаційною культурою.
Сьогодні в Україні відбувається системна перебудова економіки, її адаптація до
ринкових відносин із соціальною орієнтацією. Це визначає об’єктивну
необхідність створення відповідних трансформаційних механізмів, які б
забезпечували формування сучасної економічної системи, виправлення зроблених у
недалекому минулому помилок; змушували б суб’єктів господарювання нарощувати
обсяги виробництва, підвищувати його ефективність, оновлювати
матеріально-технічну базу, задовольняти попит і сприяти підвищенню добробуту
українського народу. Стратегія розвитку повинна насамперед забезпечити глибокі
якісні зрушення у системі економічних відносин, оскільки саме вони є головною
передумовою виходу національного господарства на траєкторію сталого зростання і
суспільного розвитку. Разом з тим дослідження проблем суспільного прогресу,
створення сценаріїв розвитку людства у новому столітті потребує більш пильної
уваги до культури, соціокультурних чинників. Самюель Хантінгтон у передмові до
книги “Культура має значення” особливо акцентує увагу на тому, що “досліджуючи
особливості модернізації, політичної демократії, військової стратегії,
поведінки етнічних груп, а також конфігурацію міжнародних ал’янсів і
конфліктів, спеціалісти стали все активніше звертатися до культурних факторів”
[101, с. 10]. Це ж саме стосується і економічних досліджень тому, що зміни у
виробничих відносинах багато в чому зумовлюються саме культурними чинниками.
Останні сприяють економічному розвитку або уповільнюють його. Тому Джефрі Сакс
орієнтує дослідників-економістів на аналіз взаємодії економіки, політики і
культури [80 с. 93]. Якщо у ринковій системі проблеми культурного впливу на
економічний розвиток вирішувалися еволюційним шляхом, то у транзитивних
суспільствах такий вплив лише починає досліджуватися з тим, щоб створити умови,
за яких соціокультурні фактори сприяли б соціально-економічному розвитку.
Актуальність дослідження впливу на економічні процеси соціокультурних чинників
в сучасних умовах надзвичайно підвищується в зв’язку з переходом до
постіндустріального суспільства і розгортанням процесу глобалізації. “Перехід
до постіндустріальної цивілізації, - вказує Ю.В. Яковець, - характеризується
відродженням гуманізму, поверненням провідної ролі в динаміці суспільства
соціокультурному фактору, зміною системи цінностей і орієнтирів” [111, с. 18].
Для реалізації цього завдання важливе значення має формування ефективно діючих
механізмів організаційної культури не лише на рівні окремої фірми, чим
займається менеджмент як наука, але й на рівні держави і суспільства. Від
прогресивності організаційної культури, перш за все в процесі управління
ринковими трансформаціями, чіткого спрямування національного законодавства і
органів державного управління на заохочення підприємницької діяльності та
створення сприятливого інвестиційного і виробничого клімату, вирішення гострих
соціальних проблем у значній мірі залежать темпи економічного росту в державі
як умови підвищення народного добробуту. Тому однією з визначальних умов
ефективної економічної політики є розробка єдиної методологічної основи
формування організаційної культури як надзвичайно важливого регулятора
суспільного відтворювального процесу та адекватна її реалізація у практиці
господарювання.
Досі вплив держави на загальний хід економічних процесів, які відбуваються в
нашій країні, не забезпечував оптимального функціонування економічної системи.
Аналізуючи хід цих процесів, ми змушені визнати, що економічна реформа
здійснювалась за відсутності як науково обґрунтованої стратегії вдосконалення
організаційної культури, так і достатньою мірою розробленої технології її
реалізації. Зрозуміло, що практичне закладення в Україні фундаменту
прогресивної організаційної культури неможливе без розробки її цілісної
концепції.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Вихід
- Київ+380960830922