РОЗДІЛ 2.
ВИКОРИСТАННЯ МІСЦЕВОГО МАТЕРІАЛУ В НАВЧАЛЬНО-МОВНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
І СТУДЕНТІВ НА ЗАСАДАХ НЕПЕРЕРВНОСТІ ОСВІТИ
2.1. Лінгвокраєзнавство в навчальному процесі у школі й ВНЗ
Навчання в школі – це значна частина життя наших дітей, у процесі якого
особистість розвивається, збагачується моральними цінностями. Тому формування
змісту навчального матеріалу – один із найголовніших чинників у процесі
взаємодії педагога і учнів. Питання “Чого навчати?” і “Як навчати?” невідривно
повинні вирішуватися в системі з питанням “Для чого навчати?”. Вирішуючи
складний комплекс проблем навчання і виховання, необхідно бачити перед собою
головну мету – формування особистості учня. Соціальне замовлення вимагає
особистість із сформованим діалектичним мисленням. А оскільки формування
мислення відбувається, головним чином, через засвоєння змісту навчальних
предметів, то необхідно подбати, щоб в основу навчальних програм було покладено
органічний зв’язок змісту освіти з життям, культурно-історичними традиціями.
Опанування молоддю надбань національної та світової культури має складати один
цілісний процес становлення світогляду людини.
Нові підходи до організації навчально-виховного процесу чіткіше окреслені в
діяльності навчальних закладів нового типу, насамперед гімназіях, ліцеях,
коледжах, навчально-виховних комплексах. У них, як показують дослідження,
спостерігається зближення соціально-рольових позицій учнів і вчителів,
спільність їх інтересів як представників інтелігенції, створюються умови для
формування еліти суспільства в культурологічному розумінні цього явища.
Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад чітко
регламентує роботу новітніх педагогічних систем. Це освітні заклади, в яких
забезпечується науково-теоретична підготовка учнів понад державний мінімум і
здійснюється науково-практична підготовка талановитої молоді. За твердженням
Д.І. Рум’янцевої, “у навчально-творчій діяльності школи нового типу закладені
передумови реалізації вимог гуманістичної педагогіки, створення умов для
саморозвитку і самопізнання дитини, формування її національної свідомості, що
можливе завдяки оновленню змісту освіти; творчому застосуванню різноманітних
форм і методів навчальних завдань, широкому практикуванню нестандартних
інтегрованих уроків, введенню у навчальні плани шкіл факультативів, спецкурсів
з метою поглибленого вивчення окремих предметів, спрямування змісту й
організації позакласної роботи, спрямованої на вивчення рідної історії і
культури, організація науково-пізнавальних експедицій по рідному краю” [158,
122].
Таким чином, відмінність закладів нового типу від стандартних загальноосвітніх
шкіл полягає у меті, завданнях і змісті освіти, отже, у способах і шляхах
реалізації змісту освіти, підготовці учнівської молоді до науково-практичної
діяльності, забезпеченні оволодіння учнями глибокими і міцними знаннями,
розвиток їхніх здібностей, вироблення навичок науково-дослідницької роботи.
Такий підхід до організації навчально-виховного процесу забезпечує підґрунтя
для профільної довузівської підготовки старшокласників в умовах неперервності
освіти.
Характерною для загальноосвітніх закладів нового типу є профільна
спрямованість: гуманітарна, фізико-математична, хіміко-біологічна,
художньо-естетична та ін.
Серед нових типів шкіл в Україні гімназії як навчальні заклади для обдарованих
дітей сягають своїми коренями найглибше – на початок ХІХ століття. Перші
гімназії в Україні було відкрито у Новгороді-Сіверському, Харкові, Києві та
Сімферополі, вони ґрунтувалися на великому досвіді попередників, зокрема –
братських шкіл, Києво-Могилянської академії та інших закладів освіти
європейського рівня.
Рівень освіти та виховання в зазначених гімназіях був досить високим, про що
свідчить організація в них навчально-виховного процесу. Принциповою основою
методичних ідей була розробка такої системи викладання навчального матеріалу,
яка б стимулювала пізнавальну діяльність учнів, виховувала стійкий інтерес до
знань, потяг до наукових досліджень.
Історико-педагогічний досвід перших українських гімназій знайшов свій розвиток
з появою навчальних закладів нового типу в сучасній системі освіти. Ця
закономірність була продиктована становленням нових суспільних відносин. Як
зазначає В.М. Сисоєв, важливим є те, що сучасні гімназії – “це специфічні
загальноосвітні школи з навчально-дослідницькою системою організації
навчального процесу, розрахованого на дітей, які виявляють інтерес і здібності
до однієї з галузей творчої діяльності” [163, 78].
Сучасна українська гімназія – це оновлена педагогічна система, сутність якої
полягає у створенні соціальних та психолого-педагогічних умов для різнобічного
розвитку учнів, розкриття індивідуальної творчості, обдарованості кожної
особистості.
Однією з найважливіших умов функціонування гімназій є успішне вирішення
педагогічними колективами не тільки практичних завдань навчання, а й прагнення
історичного оновлення змісту освіти через спрямованість на пошук, вирішення
нових підходів до організації навчання і виховання. Використання регіонального
компонента на заняттях з рідної мови є одним із ефективних засобів
національно-патріотичного виховання учнів і студентів.
Робота з регіональним компонентом багатовекторна і своїм змістом охоплює
різноманітні напрями національно-виховного процесу. Проте найбільшу
результативність вона матиме тоді, коли зможе реалізувати функцію алгоритму в
окресленні життєвого шляху зростаючої особистості. Тому дуже важливо охопити
педагогічною увагою ті глибинні к
- Київ+380960830922