Розділ 2).
З огляду на сказане набуває актуальності в педагогічних дослідженнях з’ясування
того, з якими групами співвідносить себе особистість, з якими людьми вона себе
ідентифікує. В цьому плані ми спираємося на точку зору Дж. Келлі, який пропонує
виділяти дві функції референтних груп і, відповідно, два типи референтних груп.
В одному випадку поняття “референтна група” використовується для визначення
групи, яка мотивує індивіда наслідувати певні установки, що вважаються
загальноприйнятими в цій групі. Друге використання поняття “референтна група”
пов’язане з визначенням групи, яку індивід використовує як точку співвіднесення
(еталон) при оцінці себе й інших [88]. Ці два підходи до визначення референтних
груп використовуються у даному дослідженні при аналізі стану і проблем щодо
формування комунікативної культури молодших школярів і вибудуванні відповідної
педагогічної методики.
Вищевикладене у даному підрозділі дає змогу зробити такі висновки.
Інкультурацію і соціалізацію можна розглядати як складові єдиного процесу
формування особистості. Процес педагогічного супроводу інкультурації доцільно
розглядати (при системному підході) у контексті “соціальноі та культурної
екології”, оскільки він передбачає вплив на соціум як екологічну систему. У
зв’язку з цим виникає питання про доцільність, міру і межу регуляції.
При аналізі інкультурації особистості предметом дослідження стають культурні
цінності, норми соціуму і ціннісні орієнтації особистості. У “вертикальному”
зрізі процес інкультурації може бути простежений на трьох рівнях: макро-,
мікро- і індивідуальному. Важливим виявляється аналіз культурних цінностей як
на макро-, так і на мікрорівні. Механізм формування комунікативної культури
може бути розглянутий на трьох рівнях: інформаційному, цінісно-орієнтаційному і
поведінковому. Оскільки взаємодії особистостей на рівні ціннісних орієнтації
відповідає об’єктована система культурних цінностей суспільства, важливим є
виявлення міри особистісного прийняття чи неприйняття традицій, культурних
ритуалів, ролей, що існують у даній культурі; сукупність особистісно значимих і
особистісно цінних прагнень, ідеалів, переконань, поглядів, позицій
особистості. Особливу увагу при формуванні комунікативної культури особистості
слід приділяти феноменам міжгрупової взаємодії і міжгрупового сприйняття,
враховуючи можливість засвоєння особистістю певних соціальних стереотипів,
культурних цінностей, що негативно впливають на її комунікації. У цьому плані
педагогічним завданням є формування «позитивних» комунікативних стереотипів,
враховуючи особливості їх формування в молодшому шкільному віці. Важливим
вважається при організації дозвіллєвих (в т.ч. ігрових) програм акцентувати на
кооперації, а не конкуренції.
1.3. Стан і проблеми формування комунікативної культури молодших школярів в
умовах дозвілля
На основі проведеного теоретичного аналізу було здійснено дослідження по
вивченню стану і проблем формування комунікативної культури молодших школярів.
Мета дослідження - виявити:
- фактори, що найбільшою мірою впливають на формування комунікативної культури
молодших школярів;
- негативні прояви комунікативної поведінки;
- причини, що обумовлюють ці негативні прояви;
- міру активності батьків та учителів в організації дозвілля молодших
школярів;
- особистісні якості, які педагоги і батьки хотіли б сформувати у своїх учнів
(дітей);
- особливості самооцінки і регуляції поведінки молодшими школярами;
- чинники, що найбільшою мірою впливають на поведінку, судження, оцінки
молодших школярів.
Аналіз факторів, що найбільшою мірою впливають на формування комунікативної
культури молодших школярів, дозволив виявити наступне. Від 1 до 5 класу зростає
“питома вага” телебачення й однолітків при зменшенні “питомої ваги” школи.
Родина протягом молодшого шкільного віку залишається одним з головних факторів
соціалізації. Пізнавальний інтерес задовольняється, в основному шляхом
перегляду телевізійних програм (83,7%), читання журналів і книг (21,4%),
прослуховування музики (88,3%), через референтне оточення (батьків – 32,2%,
друзів – 57,7%). Творча самореалізація стимулюється недостатньо. Проведення
дозвілля: читання літератури (9,2%), участь в аматорських колективах, гуртках
(27,9%), вуличні компанії, групи – 83,8%. Активність участі батьків і вчителів
в організації дозвілля молодших школярів визначалася по трьох рівнях: висока
(29,7%), середня (64,5%) і низька (5,8%). Відвідують культурні заходи з дітьми
(театри, концерти і т.п.) 18% батьків.
Педагоги, практики в галузі виховання, батьки називають такі негативні прояви
комунікативної поведінки:
- агресивність [24 О.Бовть розглядає вплив ряду факторів на дитячу
агресивність. Він відзначає, що особливу роль у виникненні агресивних реакцій в
молодших школярів відіграють: характер і система виховання; умови
мікросередовища; вплив засобів масової інформації та компґютерних ігор; вікові
та індивідуально-психологічні особливості дитини [21].];
- некоректна поведінка в громадських місцях;
- прагнення вирішувати проблеми з позиції сили;
- ненормативна лексика;
- егоїзм;
- невміння співчувати, відсутність взаємодопомоги;
- низька відповідальність за власні дії;
- нетерпимість до чужої думки;
- погіршення письмового й усного мовлення;
- невміння чітко передати думку в письмовій і усній формах;
- невміння вести діалог, конструктивно вирішувати питання;
- прагнення до матеріального благополуччя на шкоду духовному розвитку.
Велика частина опитаних (77,8%) вважає, що моральний рівень суспільства за
останні роки тією чи іншою мірою знизився. Лише дуже невелика частина педагогів
і батьків (3,1%) висловлюють думку, що
- Київ+380960830922