РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІЧНІ ПРОЯВИ МУДРОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Мудрість, як ми відзначали, є такою формою знання, в якій лаконічно, чітко і виразно виявляється його духовно-практична енергія, джерелом якої є органічна народна цілісність, вкорінена як у певному біогеоценозі, так і в соціокультурній спадщині, арсеналом якої є історична пам'ять народу. Коли мова йде про специфічні прояви мудрості, потрібно, на нашу думку, в першу чергу враховувати такі критерії:
а) кількісний вимір духовної енергетики, що її містить усталена величина, якою і є біогеоценоз, його ентелехія;
б) якісний вимір, яким є енергетика історичного духу, властива кожному народові, акумульована в надбаннях матеріальної і духовної культури. Це динамічна складова, оскільки її вплив залежить від двох основних чинників. Перший залежить від тих соціокультурних впливів, які зазнавав, відчував і акумулював у собі той чи інший народ; другий - від того, якою мірою індивід, соціальні верстви, народ у цілому насичує своє сучасне духовне життя духом своїх попередників. Поєднання зазначених факторів визначає специфічні особливості мудрості будь-якого народу, мудрості, яка є органічною домінантою поведінки, а не такою за змістом, яку знають сучасники, але не залучають її до способу безпосередньої духовно-практичної діяльності.
Враховуючи зазначене, у даному розділі ми спробуємо визначити головні народотворчі риси характеру українського народу, як вони сформувалися протягом історії і власне самі форми, в яких закодовувалася його духовна енергетика, або ж мудрість.
2.1. Діалектика становлення типових рис національного характеру українців як підґрунтя народної мудрості
Аналіз визначальних рис характеру українського народу розпочнемо з констатації часу його появи на арені історичного розвитку. В сучасних дослідженях цього питання дуже часто перевагу беруть або патріотичні емоції, не підкріплені науковими фактами, або висновки, зроблені на матеріалі археологічних розкопок, який є предметом давнини, але якісно визначити дух народу, який його створював, за ним досить складно.
Професор І. Огієнко, перед яким зазначена проблема стояла в історичному часі зовсім нещодавно (початок ХХ століття) і значною мірою ґрунтувалась не стільки на почуттях, скільки на науковій основі - літературно-писемних документах, а саме: літописах VI - XII століть - пише, що в них відзначається:
а) неймовірна допитливість слов'ян, яка водночас, не дає їм можливості домовитись, дійти згоди між собою, знайти спільну думку; б) надмірна гостинність і доброзичливість до мандрівних прибульців, заради яких вони слідкують за своїми і непереливки виявляється тим, хто нечемно повівся з чужинцями; в) невибагливість до умов життя; г) постійна готовність до практичного прояву мужності і героїзму ? 89, с. 340 -363?.
Якщо зважити тільки на ці риси, відзначені представниками різних народів (візантійці, перси, німці, болгари), можна впізнати ментально- мотиваційні властивості характеру сучасних українців і зробити об'єктивний якісний висновок про час зародження не просто українського народу, а східнослов'янського етносу (суперетносу), адже ці риси меншою мірою властиві білорусам чи етнокультурним сучасним росіянам.
Слід вказати ще одну особливість, яка визначає зміст нашого дослідження. Вона полягає в тому, що йдеться лише про визначальні риси характеру, тобто такі, які, за визначенням Л.Гумільова, формують усталений стереотип поведінки будь-якого народу: "Універсальний критерій відмінності етносів між собою один - стереотип поведінки - особлива поведінкова мова, яка передається через спадковість, але не генетично, а ...через механізм сигнальної спадкоємності, заснованої на умовному рефлексі, коли нащадки шляхом наслідування переймають від батьків і ровесників поведінкові стереотипи, що є одночасно адаптивними навичками ?61, с. 401?. Аналогічне визначення наводить і Ю. Липа: "Воно є те, що всисається з молоком матері від предків. Те підсвідоме є ще сильніше тоді, коли перестало бути свідомим. Воно стало мораллю поводження, і то такою, що навіть ... "свій" не потрапить "чужому" пояснити, чому він так робить, а не інакше. Це підсвідоме бачимо передусім у реакціях, збірних відрухах, що зрозумілі всім у данім середовищі" ?119, с.20?.
Отже, здійснемо визначення рис характеру на підставі названих вище чинників: біогеоценоз та історична спадщина та тих ознак етносу, які подає сучасний англійський вчений Ентоні Сміт. Ми вважаємо, що саме такий аналіз може стати методологічним підґрунттям для пошуку і визначення специфічних рис українського народу і того значення, якого вони набувають у властивих йому формах мудрості. "Можна назвати,- зазначає Е. Сміт, - шість головних атрибутів етнічної спільноти: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам'ять; 4) один чи більше диференційних елементів спільної культури; 5) зв'язок із конкретним "рідним краєм"; 6) чуття солідарності у значної частини населення. Щобільшою мірою даному населенню властиві ці атрибути (і що більше цих атрибутів властиві тому населенню), то ближче воно підступає до ідеального типу етнічної спільноти, або ethnie. Де є такий коплекс елементів, перед нами вочевидь постає спільнота з історичною культурою і чуттям спільної ідентичності" ? 180, с.30?.
Дотримуючись наведеної послідовності атрибутів, перейдемо до цих рис українського народу як специфічної самоідентифікованої духовної і соціокультурної істоти.
1. Суперечливе, амбівалентне ставлення до групової власної назви. Воно проявляється, як ми бачили, від самих витоків народження південно-східних слов'ян і зумовлене багатьма чинниками. Серед них можна виділити такі:
а) назва "слов'яни" - не є їх власною груповою назвою, так їх назвали представники інших народів;
б) єдиної власної назви не було досить тривалий час, оскільки домінували природно-географічні фактори, які визначали спосіб життя і, відповідно, самоназву. Це стосується назв "руські", "