РОЗДІЛ 2
ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ТА МЕТОДІВ
ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Вибір загальної методології досліджень
Ефективність лікарських засобів місцевої дії залежить від впливу цілого комплексу взаємопов'язаних факторів, найважливішими з яких є спроможність активного інгредієнту оптимально впливати на ушкоджені тканини-мішені, а також характеристики основи лікарської форми, які забезпечують таку спроможність. Саме тому, при створенні нових і вдосконаленні існуючих лікарських препаратів першочерговими завданнями є пошук ефективної і безпечної активної субстанції та, що не менш важливо, розробка основи-носія [29, 114].
Метою роботи була розробка і обґрунтування складу нового м'якого лікарського засобу з дифторантом - вітчизняною субстанцією з групи НПЗЗ. Одним з першочергових завдань, пов'язаних з досягненням поставленої мети, був вибір оптимального носія, який би при мінімальній концентрації діючої речовини забезпечував її максимальну ефективність і прояву всього спектру фармакологічної дії дифторанту.
В світлі загальноприйнятих сучасних вимог, основу для м'яких лікарських засобів треба обирати з урахуванням призначення препарату, його ефективності та нешкідливості, біодоступності діючих речовин, сумісності компонентів препарату, реологічних властивостей, фізико-хімічної, хімічної і мікробіологічної стабільності протягом терміну придатності [23, 34, 49, 64, 114].
Експериментальні роботи з метою розробки складу м'якої лікарської форми доцільно починати з вибору оптимального типу основи, а також її базових компонентів. Наступним етапом має бути вибір раціональної концентрації діючої речовини, і, на завершальній стадії - обґрунтування введення допоміжних інгредієнтів, необхідних для оптимізації властивостей розроблюваного препарату. Такий підхід дозволяє простежити взаємодію всіх компонентів, а також їх вплив на фармакотерапевтичні і споживчі характеристики лікарського засобу.
Біофармацевтичні дослідження лікарських засобів для місцевого застосування, проведені за останні роки, показали, що при оптимальному виборі основи-носія можна не тільки забезпечити максимальну фармакологічну ефективність активної субстанції, але й, інколи, підсилити чи змінити дію введеної речовини і/або зменшити негативний вплив на тканини-мішені і організм в цілому [29, 65, 90]. Відомо також, що терапевтичний ефект лікарського препарату є результатом впливу цілого комплексу факторів, від яких залежить повнота і швидкість вивільнення, фармакокінетика і фармакодинаміка діючої речовини. Вплив всіх цих факторів при теоретичному обґрунтуванні складу нового препарату спрогнозувати неможливо, тому дослідження мають базуватися не тільки на певних теоретичних висновках, але й на цілій низці експериментальних досліджень з використанням різних методів. Доцільність введення кожного компоненту, вибір його природи і концентрації у складі препарату мають бути ретельно доведені і обґрунтовані.
Враховуючи те, що препарат планується використовувати в дерматологічній практиці для терапії різних форм псоріазу, виникає ряд обмежень щодо властивостей його основи-носія. Ці обмеження можна сформулювати у вигляді набору вимог, яким має відповідати препарат для місцевого лікування псоріазу:
* препарат має виявляти зволожуючу і пом'якшуючу дію на шкіру;
* основа не повинна містити жодного алергенного чи подразнюючого компоненту, щоб не спровокувати загострення хвороби;
* препарат не повинен виявляти гіперемічної дії, порушувати газо- і теплообмін шкіри, що актуально, беручи до уваги великі площі нанесення засобу;
* основа препарату не повинна викликати дискомфорт при нанесенні і при видаленні зі шкіри;
* бажано, щоб препарат мав задовільні споживчі властивості - колір, запах, консистенцію, зручність намазування, змивання і т.д.
Крім того, до будь-якого лікарського засобу висуваються вимоги щодо технологічності його виробництва. Основними з таких вимог є такі:
* процес виготовлення препарату має бути якомога менш енергоємним, з використанням невеликої кількості обладнання;
* бажано, щоб кількість стадій виробництва була мінімальною;
* технологія виробництва має бути відтворюваною і надійною, з виключенням факторів, які б могли негативно впливати на процес.
Одночасне додержання наведених вище вимог (як факторів, що впливатимуть на кінцевий результат) в даному випадку являє собою системний підхід до розробки нового лікарського засобу. Саме такий підхід на сучасному етапі розвитку фармацевтики дозволяє отримати ефективний, безпечний і доступний лікарський засіб, який матиме високі шанси зайняти вагому нішу на фармацевтичному ринку, користуючись стабільним високим попитом [107, 114, 120, 121].
Для вирішення поставленого кола задач був розроблений план досліджень, який складався з таких послідовних етапів:
1. Фармакологічне обґрунтування типу основи м'якої лікарської форми, в якій спостерігалася б максимальна ефективність дифторанту.
2. Вибір концентрації активної речовини за допомогою фармакологічних досліджень модельних зразків з різним вмістом дифторанту.
3. Оптимізація відібраної у попередніх дослідженнях основи за біофармацевтичними, технологічними та іншими критеріями. Дослідження шляхів взаємодії дифторанту з допоміжними компонентами основи.
4. Розробка раціональної технології виробництва препарату, створення проекту технологічного тимчасового регламенту.
5. Вибір критеріїв контролю якості препарату, а також розробка і валідація основних методик проведення аналізу. Розробка АНД.
6. Дослідження з метою обґрунтування терміну придатності та умов зберігання розроблюваного засобу.
7. Проведення доклінічного вивчення препарату.
Слідуючи наведеному плану, який ґрунтується на системному підході, можна відібрати найбільш доцільну основу, виявити оптимальну концентрацію активної речовини і, провівши ряд експериментальних досліджень, обґрунтувати кінцевий склад розроблюваного препарату і раціональну технологію його виробництва. Подальші стадії роботи - стандартизація, підготовка анал
- Київ+380960830922