РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ ТА НАУКОВОЇ БАЗИ КІБЕРНЕТИКИ
В сорокових роках XX століття сталися докорінні зміни в процесі розвитку обчислювальної техніки. З?явилися обчислювальні машини, в яких використовувалися уже не коліщата та реле, а електронні елементи - радіолампи. У світі починався новий - електронний етап розвитку обчислювальної техніки. Перехід від електромеханічних елементів до електронних відразу ж збільшив швидкодію таких машин в сотні разів. Офіційно, першою діючою електронною обчислювальною машиною (ЕОМ) у світі прийнято вважати машину ЕНІАК - електронний цифровий інтегратор і комп?ютер1. Виготовлена вона була в кінці 1945 року в США ученим фізиком Пенсільванського університету Джоном Мочлі та інженером-електронщиком Преспером Екертом, а на початку 1946 року машина почала вирішувати реальні задачі. До роботи над пристроєм було залучено окрім 13 основних виконавців близько 200 техніків та велика кількість робітників; складалася ЕНІАК із 20 тисяч ламп. Замовником приладу виступало військове відомство США, тому робота над цією машиною була суворо таємною2. Саме через засекреченість таких розробок, на той час нічого не було відомо ні про проекти Z1 (1937 р.) та Z2 (1941 р.) німецького вченого Кондрада Цузе та австрійського інженера Гельмута Шраєра, що розроблялись у Німеччині, ні про дві спеціалізовані релейні управляючі машини S1 та S2 (1943 р.) того таки К.Цузе, а саме за допомогою цих машин, як свідчать історичні документи, проводився
процес керування "літаючими торпедами", якими під час Другої світової війни обстрілювався Лондон1. Втративши свій час, ці насправді видатні досягнення не мали істотного впливу на розвиток обчислювальної техніки у світі.
У 1942-1943 роках, у розпал Другої світової війни в Англії під керівництвом геніального англійського математика Алана Т?юрінга в умовах абсолютної секретності була змонтована та успішно експлуатувалась перша у світі спеціалізована цифрова обчислювальна машина "Колосс", що з?явилась в рамках проекту "Ультра", метою якого був пошук шляхів розшифровки таємних радіограм німецьких радіостанцій. Деякі матеріали про роботу над машиною та особисту роль А.Т?юрінга у створенні цього проекту та інших дешифруючих пристроїв до нинішнього часу, навіть через 60 років після розглянутих подій, зберігаються у таємниці, як це і передбачено британськими законами про державну безпеку2.
Таким чином, можна зробити два основних висновки: по-перше - перші ЕОМ виконували передусім військові замовлення і працювали переважно на військово-промисловий комплекс своїх країн3, і по-друге - практика тотального засекречування робіт та розробок у галузі електронно-обчислювальної техніки в усьому науковому світі абсолютно виключала можливість копіювання та тиражування методик зарубіжних учених. А те, що різні вчені незалежно один від одного пропонували однакове вирішення гостро актуальних технічних та наукових проблем, як це сталося, наприклад, з принципами та структурою перших ЕОМ, що отримали назву нейманівських, хоча майже одночасно з американцем
Джоном фон Нейманом їх запропонував і С.О.Лебедєв, було дійсно незалежними відкриттями двох геніальних вчених.
Не дивлячись на величезні людські та матеріальні втрати в роки Другої світової війни, перше десятиліття після її закінчення характеризувалось величезним піднесенням енергії та всеперемагаючого ентузіазму серед населення колишнього СРСР. Радянський Союз в ті часи за темпами свого економічного розвитку випереджав всі країни світу, за винятком Японії. Молодь та зрілі спеціалісти, що приходили в науку після тяжких випробувань на фронті та в тилу, працювали з небаченою самовідданістю1.
У 1945 році Академія наук УРСР отримала рідкісно сприятливу можливість запросити на 15 вакантних місць в члени академії вчених з будь-яких міст країни (за умови переїзду із сім?єю до Києва)2. Президент АН УРСР - на той час академік О.О.Богомолець запропонував С.О.Лебедєву, з яким він випадково познайомився незадовго до війни та знав його як спеціаліста у сфері енергетики, електротехніки та електроніки, балотуватися в академіки АН УРСР, а також посаду директора наново створеного в Києві Інституту енергетики АН УРСР. Ця пропозиція була прийнята Лебедєвим і в 1946 році він разом із своєю сім?єю переїжджає з Москви до Києва. Того ж року Інститут енергетики АН УРСР, в якому проводилися роботи у двох мало в чому поєднуваних наукових напрямках - електротехнічному та теплотехнічному, за ініціативою Лебедєва розділився на дві частини: електротехніки та теплоенергетики. Сергій Олексійович стає директором першого з них. Цей крок звільняє вченого від нагальних проблем, пов?язаних з виконанням робіт теплотехнічної тематики. Спільно з лабораторією доктора технічних наук Л.В.Цукерника С.О.Лебедєв спочатку продовжує дослідження з управління енергосистемами. За цикл цих робіт їм була присуджена Державна премія.
Та все ж, більше приваблюють Лебедєва проблеми, пов?язані із створенням обчислювальної техніки. Намір створити електронну цифрову обчислювальну машину з?явився у нього ще перед війною1, але цілком зрозумілі труднощі військового часу (евакуація в тил, виконання воєнних замовлень) стали на заваді задумам вченого. Ставши на чолі Інституту електротехніки, на його ж базі Лебедєв організовує семінар, на якому обговорюються проблеми, пов?язані з розвитком електронно-обчислювальної техніки у світі. До участі в семінарі вчений запрошує окрім своїх безпосередніх помічників (Л.Н.Дашевського, В.В.Крайницького, З.Л.Рабиновича, І.П.Акулової, Є.О.Шкараби) багатьох видатних вчених-математиків та фізиків. Так, семінар відвідували академік М.О.Лаврентьєв, академіки АН УРСР Б.В.Гнєденко та А.Ю.Ішлинський, член-кореспондент АН УРСР О.О.Харкевич та інші.
На семінарі було заслухано цикл лекцій І.Б.Погребиського про механічні та електромеханічні обчислювальні машини, які випускались на той час в СРСР та за кордоном, повідомлення О.О.Харкевича щодо розвитку систем магнітного за