РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПРОСТОРОВОЇ РИТМІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ МІСЬКОГО ПЛАНУВАННЯ
2.1 Визначення параметрів просторової організації міських планів
У містобудівному проектуванні існує необхідність в прийомах, котрі можуть забезпечити виявлення та ефективне використання внутрішніх резервів міської композиційної структури. На перший план виходить пошук критеріїв оцінки композиції. В умовах переходу від одиничних відносно простих об'єктів до складних динамічних архітектурних просторів, розуміння архітектури, як комплексного явища стає недостатнім для розробки ефективних критеріїв оцінки композиційних прийомів. Системна концепція, що зґрунтована на уявленні архітектури, як об'єкту, який складається з великої кількості елементів, повинна задовольнити нові вимоги.
Загальні системні критерії складаються з урахування всіх істотних рис містобудівного об'єкту. Цілісність, як властивість архітектурного об'єкту обумовлює системність й об'єктивність критерія [93, 94]. Критерій якості композиції повинен бути кількісним. Аналітично - математична інтерпретація категорій архітектурної композиції допомагає проведенню досліджень, адекватних до існуючого становища. Обробка отриманої таким чином інформації повинна проводитись досить оперативно, тому що запізнення призводить до того, що виправлення попередніх ґанджів проходить у той час, коли вже виникли нові конфліктні ситуації.
Ритм, як композиційна категорія, що претендує на можливість системного оцінювання містобудівного об'єкту повинен існувати у всіх вимірах міста й мати кількісні характеристики, які можливо отримати й обробити у відносно короткий час. Задовольняючи цим вимогам ритм є системним критерієм оцінки містобудівної композиції.
Кількісна характеристика виникає лише при зіставленні предмету з іншим предметом, що виступає як міра. Для формування порівняння треба уявити структуру внутрішнього устрою об'єкту дослідження та алгоритм зіставлення, по можливості спрощеного об'єкту дослідження. Моделювання дозволяє залишити лише істотні риси системи та зв'язки між ними.
Аналіз теоретичних розробок в галузі містобудування дозволяє виділити декілька основних типів моделей територіального зростання міст. До них відносяться моделі, що основані на гіпотезах моноцентричного та поліцентричного розвитку містобудівного об'єкту, які розглядаються для випадків рівномірної та нерівномірної планувальної організації міста.
Економіко-географічні моделі концентричних зон розроблялися виходячи з припущення, що ціна на землю, і як наслідок їх доступність знижується рівномірно у всіх напрямках від геометричного центра міста. В тому випадку, коли кількість радіальних шляхів така велика, що вони розташовані близько один до одного, план міста набуває круглої форми. Якщо радіальних шляхів недостатньо, концентрична структура порушується [126].( Рис.2.1)
Ізотропну модульну структуру мають міста з різноманітними типами решітчастого планування [45, 49, 50]. Збільшення їх території відбувається за рахунок додавання типових чарунок в довільному напрямку [64]. Територіально-планувальні моделі решітчастих структур можуть базуватися на підпорядкованій системі модулів, що відображують особливості функціонування систем. Ієрархічна система модулів м. Тольятті утворюється прямокутною сіткою магістралей зі співвідношенням сторін чарунок 0,5 х 1; 1 х 2; 2 х 2; 2 х 5; 5 х 5; 7 х 8 км [21].(рис. 2.4)
Моделі секторів побудовані на різниці у доступності земельних ділянок вздовж радіальних доріг та розташованих проміж ними [54]. Ця різниця призводить до нерівномірного розподілення цін на землю, та внаслідок цього, нерівномірного розміщення різних видів використання землі за секторами.(рис. 2.7)
Відповідно зіркоподібній моделі Марбла, місто зростає радіально від декількох ядер та одночасно вздовж осей, що ведуть від головного центра умовно "ліній найменшого опору". Як результат, у зіркоподібній формі міста відокремлюються соціальні, ділові та виробничі зони [106]. Структура розвитку міста, яке складається зі смуг урбанізованих територій та центрів в місцях їх з'єднання [54], розглядається багатьма дослідниками як найбільш імовірна модель майбутнього розселення [13, 46, 118].
Одним з варіантів моделей рівномірної планувальної організації є шестикутна решітка, чарунки якої за формою наближаються до кола і дозволяють без проміжків накривати територію. Шестикутна решітка може враховувати необхідну кількість модулів, відображуючи ієрархію в структурі центрів та зв'язків, яку вона описує. В теорії містобудування шестикутна решітка застосовується на рівні аналізу систем населених міст, агломерацій, міст та їх районів. Вперше шестикутна решітка була використана В.Кристаллером для аналізу розташування та взаємозв'язків населених пунктів (центральних місць) за умов рівномірного розподілення населення на без кінцевої поверхні та ізотропними властивостями. Розмір чарунок решітки був прийнятий виходячи з умови, що будь-яка точка території повинна розташуватися у межах годинної пішохідної доступності (4 км) від відповідного центрального місця. Такім чином, сторона шестикутника дорівнювала 7км. Ієрархічна структура В.Крісталера вміщує 7 рівней (рангів) міст з відповідним переліком функцій, кількістю мешканців, розміром і зоною впливу [159, 153].(рис. 2.5)
А.Льош розробив теорію економічних районів базі мережі шестикутників. Шестикутні чарунки трактуються їм як ринки збуту, в центрах яких розташовані пункти розміщення виробництва. Відповідні повороти шестикутників відносно центрів виробництва дозволять виявити певні сектори з великою кількістю міст, що є найбільш зручними для розміщення підприємств. Розміри шестикутників відображують умови виробництва кожного різновиду продукції. Обсяг цілої системи визначає радіус найбільшого з ринків збуту [89, 86].
"На базі шестикутної решітки, відкаліброваної у відповідності до обраної системи центрів, кількістю та співвідношенням їх рангів, а також нормативним модулем" була розроблена модель поліцентри