РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ТА МЕТОДИЧНИХ ЗАСАД
І ОСНОВНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ А.О.СКАЛЬКОВСЬКОГО
2.1. Загальні риси розвитку історичної науки в
першій половині ХІХ ст.
Становлення А.С. як історика і як дослідника історії Південної України
відбувалося на тлі глибоких змін у методології та методиці історичної науки в
першій половині ХІХ ст. Традиційні підходи до історичного дослідження або
поступалися новим тенденціям, або утворювали з ними своєрідний симбіоз. Свою
роль у розвитку історичної науки на цьому етапі зіграло також усталене уявлення
про важливе суспільно-політичне значення історії. У зв’язку з цим проведення
історичних досліджень, з одного боку, могло розраховувати на патронат з боку
влади, а з іншого – потрапляло у лещата цензури.
2.1.1. О с о б л и в о с т і с т а н у д ж е р е л ь н о ї б а з и .
Стан джерельної бази і проблема доступу до існуючих архівів складали серйозні
перешкоди для проведення історичних досліджень у кінці XVIII–першій половині
ХІХ ст. Історики зустрічалися з відсутністю інформації про самі документи, а
також про місце їх знаходження [445:2-3,8]. Крім того, погані умови зберігання
часто ставали причиною цілковитого знищення пам’яток [445:4-5,7]. Не
відрізнялася ситуація в цій сфері і в НК, з чим прийшлося зустрітися А.С. під
час своїх архівних пошуків в Одесі [182:6зв.] та археографічних експедицій в
регіоні. Особливо вразив його стан Архіву Коша Нової Січі [41:18]. Існувала
також певна монополія (відомча, столичних архівів тощо) на пам’ятки та
документи, у тому числі карти, що ускладнювало доступ і породжувало
необхідність спеціальної офіційної підтримки історичних досліджень
[445:10;171:99]. Тільки посада офіційного історіографа, яку займав, наприклад,
М.Карамзін, дозволяла безперешкодно користуватися архівами і займатися тільки
написанням історичних праць [358:77]. Багато документів було розпорошено по
судовим архівам (“присутственным местам”), а також по приватним, які були або
фамільними, або збиралися окремими представниками духовної еліти. Так, в одному
з листів до М.Юзефовича П.Куліш писав, що під час перебування у М.Грабовського
він ознайомився з бібліотекою та паперами письменника, яких у нього “безліч”.
Як відмічав історик, він знайшов серед них “такі матеріали для історії
Малоросії, які нам, задніпрянам, і не снились” [172:190]. Згадана
розпорошеність документів мала і своє позитивне значення для розвитку
історичної інтерпретації, викликала появу і боротьбу різних думок при
дослідженні одного предмету, дозволяла деякою мірою, хоча і не завжди, уникнути
монополії на дослідження, обумовленої приватною або офіційною монополією на
володіння всім комплексом джерел до якогось історичного явища. Яскравим
прикладом є процес дослідження історії Коліївщини в першій половині ХІХ ст.
П.Куліш в згаданому листі відмічав з цього приводу: “Михайло Олександрович
(Максимович. - Л.Н.) написав про Коліївщину справжню нісенітницю, яку я порадив
би йому забути: я тільки тепер те побачив. Я сам думаю написати про Коліївщину,
що з того, що Скальковський пише історію гайдамак” [172:190].
Незважаючи на такий стан джерелознавчої бази для дослідження історії Російської
імперії, саме питання доступності джерел, поряд з особливостями ідеології,
стало причиною появи переконання у необхідності створення вітчизняної історії
вітчизняними же, “російськими”, істориками [444:ХХХІ].
Дослідники зустрічалися з труднощами не тільки під час пошуку документів, але й
на шляху до їх публікації. За інформацією М.Аристова, публікацію пам’яток
довгий час було обмежено часом тільки до XVII ст., не виключаючи і видань
Археографічної комісії [258:666]. Звичайно, це ускладнювало проведення
досліджень з історії XVIII ст., а також, ймовірно, визначало форму історичних
досліджень, присвячених подіям цього періоду, як синтез історичної розповіді і
документів, які або включалися у текст, або являлися додатками до нього. Така
форма історичного дослідження з археографічної точки зору отримала назву
“контамінації” [364:305].
В умовах поширення романтизму змінюється ставлення істориків до окремих груп
джерел. Своє право на використання в історичному дослідженні отримали
фольклорні пам’ятки. Однак необхідно відмітити, що і використання
документальних джерел вповні відповідало романтичному підходу, тому що закон
також розглядався як виразник душі народу [501]. Тому історики часто віддають
перевагу – за умови їх наявності - офіційним джерелам [494:8]. У зв’язку з цим
видатною подією для історичної науки стало видання першого зібрання законів
Російської імперії у 1830 р., що в Одесі, наприклад, було розцінене як поява
своєрідного архіву матеріалів для зображення громадянського життя з XVII ст.
[280]. З іншого боку, фольклор також розцінювався як “архів народу” [298:18], і
розглядався як альтернативне рішення проблеми нестачі джерел офіційного
походження для безперервної реконструкції історичного процесу.
2.1.2. М е т о д о л о г і ч н і а л ь т е р н а т и в и
в к і н ц і XVIII – п е р ш і й п о л о в и н і Х І Х с т о л і т т я .
Для історичної науки цього періоду характерний певний плюралізм методологічних
засад дослідження. Одною з основних була методологія описової статистики або
державознавства, головні положення якої були сформульовані в кінці XVIII ст.
[335:4]. Основним предметом державознавства були так звані
“достопримечательности государства”, які німецький вчений Ахенваль визначав як
все те, від чого залежить сила і слабкість держави, від чого держави стають
більш багатими або бідними та ін. [396:477]. В Росії основи державознавства
- Київ+380960830922