РОЗДІЛ 2
ПРИКМЕТНИК, ЙОГО СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1. Основні характеристики сполучуваності прикметників
Комплексною системоутворюючою одиницею, що відображає потенціал слова, є словотвірна парадигма, яка розглядається як набір похідних, що перебувають у відношенні безпосередньої мотивації з одним і тим самим твірним словом. Прикметники, що виражають портретну характеристику людини, становлять численну тематичну групу структурно різнотипних слів, у межах якої виділяються семантичні угруповання на основі інтегруючих сем.
Як стверджує мовознавець В.В.Грещук, словотвірна парадигма прикметників на позначення внутрішніх якостей людини має чотирьохзонну структуру з такими семантичними позиціями: субстантивну - носій ознаки, ад'єктивну - вияв ознаки, вербальну - наділення ознакою та адвербіальну - адвербіалізація ознаки [42, c.8-15]. У широкому розумінні слова, прикметники служать для позначення ознак, властивостей, рис, відносин, які не виступають в об'єктивній дійсності самостійно, але спостерігаються на предметах та явищах.
Як відомо, дієслово-присудок є центральним носієм валентності. Валентність прикметника та іменника стоїть на другому рівні. Як вважають К.-Е.Зоммерфельдт/ Г.Шрайбер та Ґ.Гельбіг, відношення "ознака - індивід" відображаються в функціях логічного висловлювання, у яких прикметник зображує семантичний присудок. Таким чином, прикметники виступають носіями валентності. Позначення ознак пов'язано із носієм ознак. Тому слід виходити з того, що прикметники мають принаймні одного партнера (абсолютні прикметники). Разом з тим є прикметники, які позначають відносини між багатьма величинами (відносні прикметники). Вони мають принаймні два вільні місця і тому є багатовалентними (mehrwertig) [251; 210, c.133].
Навколо себе прикметник може відкривати вільні місця, де стоять обов'язкові або факультативні доповнення. Й.Ербен говорить про "синтаксичну сполучуваність" прикметника, "необхідність" та "можливість" займати вільні місця прикметника доповненнями певного виду [192, c.286]. К.Тарвайнен розуміє під валентністю прикметника "силу, випромінювану прикметником, причому актант прикметника завжди мусить бути синтаксично залежним [263, c.72].
Іншим, ніж розгляд на синтаксичному рівні, є формулювання валентності прикметника, а саме зв'язки залежності на логіко-семантичному рівні. Так, К.Юнкер розглядає не синтаксичну, а семантичну валентність. Він мотивує її тим, що "... певні мовні вирази мають властивість і тим самим відкривають одне або більше вільних місць (залежно від виду цієї властивості) для інших мовних виразів, які позначають ті величини (речі, процеси, властивості), яким ця риса (властивість) належить" [217, c.38]. Отже, прикметники на основі абстрактного поняття повинні володіти валентністю. K.Юнкер поділяє їх на дві групи: перша група прикметників виражає ознаку, властивість чогось; інша - означає взаємозв'язок, співвідношення [217, c.30]. Дві або більше величин через семантику цих прикметників встановлюють зв'язки одна з одною, вони є аргументами взаємозв'язку. Ці прикметники - дво- та багатовалентні [217, c.14].
В.Бондціо також описує валентність прикметників на логіко-семантичному рівні. Він вважає, що загальноприйнятим для прикметників, які позначають властивості предметів, осіб, процесів, відношень є те, що вони мусять займати принаймні одне вільне місце. Позначені ним поняття є логічними предикатами стосовно відповідних носіїв властивостей. Поряд з великою кількістю таких одновалентних прикметників як gut, hoch, dumm є і багатовалентні: gleich, unabhangig, які позначають певні взаємозв'язки між двома величинами. Отже, абстрактне значення (стосовно відображення дійсності) В.Бондціо вважає передумовою валентності [177;179].
Подібне формулювання знаходимо у К.-Е.Зоммерфельдта. Він вважає, "...що атрибутивний прикметник виражає ознаку або властивість, його актанти в іменниковій групі є носіями ознаки або елементами взаємозв'язку" [251, c.24].
К.-Е.Зоммерфельдт/Г.Шрайбер розуміють логічне визначальне слово прикметника, тобто суб'єкт речення відносно предикативного прикметника або іменникове визначальне слово відносно атрибутивного прикметника як актанти прикметника. Прикметник розглядається як у іменниковій групі з атрибутивним прикметником, так і в реченні з предикативним прикметником носієм валентності, а іменникові групи з одним іменником у кожній в ролі ядра та атрибутивним прикметником є лексико-семантичні прикметникові групи слів. Структура валентності прикметника зображатиметься так [251, с.42]:
(1) атрибутивний прикметник (2) предикативний прикметник
stolze ist stolz
Der Junge auf das Zeugnis der Junge auf das Zeugnis
Подібно до дієслів, серед прикметників розрізняють обов'язкові та факультативні доповнення [263, c.74]: Der Sohn ist seinem Vater ahnlich (обов'язкове). Der Mann ist des Diebstahls schuldig (факультативне). Розглянемо деякі функції прикметника у реченні:
- Прикметник визначає кількість доповнень у реченні [255, c.140]: Міг ist schwindlig (schwindlig: одновалентний). Dem Studenten ist bange vor der Prufung (bange: двовалентний). Der Lehrer war mit den Schulern in diesem Punkte einverstanden (einverstanden: трьохвалентний).
- Прикметник керує відмінком або прийменниковою конструкцією доповнень [263, c.75]:
Ег ist des Diebstahls schuldig (Genitiv). Ісh bin diesem Mann fremd (Dativ). Ісh bin alle Sorgen los (Akk.) Der Mann ist von Vorurteilen frei (Prapositionalkasus).
- Прикметник впливає на семантичну сумісність лексем [255,c.141]:
Er ist mir behilflich (+ hum3). Etwas ist erklarlich (- hum). Er/etwas ist mir bekannt (±hum).
- Прикметник визначає семантичні відношення з доповненнями, які характеризується реляційними значеннями [191, c.601]: Er ist allen dafur dankbar (Kaus.: Ursache). Der Berg ist durch erfahrene Sportler besteigbar (Ag