РОЗДІЛ 2
ЛІСОВІ РЕСУРСИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Лісові ресурси як складова економічної системи розвитку країни
Лісовим кодексом України визначено, що "лісовими ресурсами" є деревина,
технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що
використовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Лісові ресурси
за своїм значенням поділяються на лісові ресурси державного і місцевого
значення. До лісових ресурсів державного значення належить деревина від рубок
головного користування і живиця. До лісових ресурсів місцевого значення
належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення [20,
с.68].
Лісові ресурси - невід’ємна складова частина природних ресурсів, які
використовуються разом з іншими ресурсами в процесі суспільного виробництва
для задоволення матеріальних і культурних потреб людства. В зв’язку з
величезними обсягами використання природних речовин і енергії, проблема
раціонального використання лісових ресурсів і їх відтворення є однією з
важливих проблем сучасності і носить глобальний характер.
Завдяки сприятливим грунтово-кліматичним умовам в Україні сформувались ліси
різноманітного породного складу. Тут зростає понад 25 видів хвойних і листяних
порід, найпоширенішими з яких є сосна, дуб, бук, береза, граб, вільха.
Так, за даними ООН, загальна площа лісів планети становить 4,1 млрд. га, або
28-30 % поверхні суходолу і 8-10 % усієї поверхні Землі. Така лісистість є
мінімально допустимою: при ній ще забезпечується нормальне функціонування
біосфери. В результаті діяльності людини за останні 3 тис. років площа лісів
зменшилась майже в півтора раза. В Україні за останні 500 років лісів стало
утричі менше. Нині їх площа становить 15,6 % (це один з найнижчих показників у
Європі).
У першому тисячолітті ліси вкривали майже всю територію України за винятком
степової зони та надмірно заболочених районів Полісся [3, с.67-78]. Карпати та
гірська частина Криму були цілком вкриті лісами. У Карпатах головними породами
були бук, дуб, смерека, ялиця, а в Криму - дуб, бук, сосна кримська.
Ліси-праліси простягалися з північної частини України аж до самого Києва [2,
с.74]. Територія Полісся на захід від Дніпра і до Західного Бугу була вкрита
переважно сосновими лісами. Листяні ліси за участю дуба, ясеня, в’яза, чорної
вільхи займали значно менше площі.
Південніше Києва, в зоні лісостепу, росли густі ліси-праліси, які
перемежовувалися невеликими степовими ділянками. Лісостеп характерний тим, що
на відміну від Полісся мав родючі чорноземи і вилуговані під лісом чорноземні
ґрунти. Саме тут в епоху залізного віку зародилося землеробство і скотарство.
З розвитком сільського господарства у лісостепу людина поступово почала
відвойовувати у лісу землі. У зв’язку з господарською діяльністю площі лісів
Лісостепової зони поступово зменшувались. Однак в літературі точних даних про
географічне розміщення лісів немає. Відомо лише, що у I тисячолітті нашої ери
значні лісові масиви вкривали Лісостеп, насамперед, Правобережжя. На
Лівобережжі ліси перемежовувались широкими степовими площами.
Високопродуктивні листяні ліси, в яких переважав дуб простягались від
Подільського Побужжя та Хмельниччини до Розточчя і Опілля. В цих лісах як
домішка росли ясен, бук, в’яз, береза, граб. Великі широколистяні лісові масиви
простягалися на південь вздовж усіх річок Лісостепу і, особливо по берегах
Росі, аж до самого витоку р. Інгульця. Між Дніпром і Доном росли суцільні
масиви лісу [2, с.38-51].
У XI-XII ст. на більшій частині сучасної Полтавської області береги майже всіх
річок були густо вкриті дубовими лісами. Праліси росли на берегах р. Сули,
вкривали береги Псла і Хорола. Непрохідні ліси росли також на
берегах Супою і Трубежа.
У Степовій зоні лісів було набагато більше ніж тепер. Вони простягалися вздовж
річок, вкривали схили ровів і балок, рідше траплялися на рівнинних ділянках.
За наявними дослідженнями у південно-західній частині Степу між ріками Прут і
Дністер ліси великими масивами спускались аж до Дністровського лиману. В
теперішній Одеській області лісова рослинність доходила до Дунаю.
Значні масиви змішаних лісів були на Перекопському перетинку, у басейні
Сіверського Дінця. Великі площі листяних лісів були розташовані в заплавинах,
в яких переважав дуб, подекуди берест і клен. Можна допустити, що на Донеччині,
там де земля густо порізана ярами і балками колись були густі ліси.
На основі вивчення як наукових так і художніх літературних джерел учені дійшли
висновку, що високолісистим краєм Україна залишалася до XVI і навіть до XVIII
століття. Стійка тенденція до зменшення лісистості України намітилась у XVII
ст., коли набуває промислового характеру виробництво поташу і селітри для
виготовлення пороху. В цей же час виникла потреба у високоякісній деревині
для кораблебудування, що набуло широкого розвитку у XVII-XVIIIст. Вирубання
значної кількості лісів у степовій зоні призвело до негативних екологічних
процесів, таких як утворення ярів, обміління річок, виснаження рибних запасів
рік і озер.
Посилаючись на роботи французького дослідника Гійома Левассер де Боплана [30,
с.45-52], який описував Україну у XVII можна зробити висновок, що на
Правобережжі суцільні ліси простягалися від Дністра до середньої течії
Південного Бугу і Росі. Непрохідні ліси стояли на межі зі степом, про що
свідчать назви Лебедин ліс, Мотрин ліс, Чорний ліс. Ще навіть у XVII-XVIII ст.
згідно з картою В.Ф. Боура, ліси доходили до Дністра в районі правобережжя ріки
Реут і спускалися до його гирла. Прекрасні щоглові дубові ліси росли по берегах
Сіверського Дінця,
- Київ+380960830922