РОЗДІЛ 2
КОНСТИТУЦІЙНА ОХОРОНА І ЗАХИСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУБ'ЄКТІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
2.1. Співвідношення охорони і захисту правового статусу суб'єктів місцевого самоврядування
Для виділення заходів і способів охорони і захисту правового статусу суб'єктів місцевого самоврядування необхідно визначити значення і співвідношення понять "охорона" і "захист".
В радянській літературі звичайно як предмет конституційної охорони розглядалася лише Конституція як Основний Закон країни. Завдання інституту конституційної охорони у трактуваннях, які превалювали, не вимагали розширення чи "зміщення" його предмета, хоча необхідно підкреслити, що доктринальні міркування радянського періоду явно недостатньо спиралися на відповідну практику публічних органів 71. Тому відступи від формули: "охорона конституції", (наприклад, "охорона конституційної законності") мали, скоріше стилістичний, ніж методологічний характер. А.А. Бєлкін вважає, що те ж саме можна сказати і з приводу розходжень у найменуванні відповідних функціональних механізмів (наприклад, "захист", а не "охорона") 72.
"Правова охорона Радянської Конституції" уявлялася в радянській літературі, звичайно, як здійснення фактичної її реалізації у державно-правових відносинах73. Водночас охорона Конституції розглядалась як одна з гарантійних функцій у системі здійснення конституційних і взагалі державно-правових норм. Відзначалося, зокрема, що "правову охорону Конституції" складає сукупність організаційно-правових гарантій (конституційний контроль, особливий порядок прийняття, зміни та ін.) 74 чи як "припинення тих чи інших відхилень від Конституції, а також вирішення відповідно до Конституції спірних державно-правових питань конституційного значення" 75.
Нерідко стверджувалося про необхідність розрізняти правову охорону Конституції в широкому і вузькому розумінні. Перше - це охорона Конституції всіма галузями права. Друге - це спеціально-конституційні засоби охорони (конституційний контроль і нагляд, а також конституційна відповідальність) 76. Цікавою є думка про "закінчену систему охорони конституційності" як результат утворення ряду спеціальних органів 77. Таким чином, міркування про охорону Конституції, у кореляції з потребами колишнього часу, зосереджувалися в основному на організаційних і науково-систематизаторських аспектах проблеми.
З початком перебудови і модернізації Радянської Конституції тема її охорони набула нового звучання, вона не просто актуалізувалася і розширилася, але і виявила розбіжності з попереднім періодом у структурі теоретичного і практико-законодавчого підходу до відповідного інституту державного права. У першу чергу це стосувалося її поняттєво-юридичного вираження. У юридичній науковій літературі стали піднімати питання захисту й охорони не тільки конституції, але і прав і свобод людини, інститутів громадянського суспільства, основ демократичного ладу.
Питання охорони і захисту правового статусу суб'єктів місцевого самоврядування у науковій літературі не були предметом комплексного наукового дослідження. Були опубліковані окремі статті, дописи, тези, які не дають цілісного уявлення про досліджувану проблему. Причина полягає в тому, що законодавчо місцеве самоврядування було закріплено в нормативних актах, що приймалися в умовах дії Конституції України 1978 року, і прийняті в попередні роки нормативно-правові акти не відповідали сучасним вимогам, а лише декларували місцеве самоврядування. Була відсутня науково обґрунтована й адаптована до вітчизняних умов модель місцевого самоврядування.
Зусиллями законодавчої і виконавчої галузей влади, Президента України поступово закладалися правові основи вітчизняного місцевого самоврядування (у 1994 р. приймаються Закони України "Про формування місцевих органів влади і самоврядування" і "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад", "Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів"). Слід зазначити, що ці закони не повною мірою відповідали завданням реформування місцевої влади, але це були перші кроки на шляху до того, щоб законодавча база відповідала реальній життєвій ситуації, виступала гарантом захисту прав місцевого самоврядування, створювала передумови для ефективного функціонування місцевої влади.
Охорона правового статусу суб'єктів місцевого самоврядування забезпечується реалізацією відповідних правових гарантій, як комплексу мір, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення місцевого самоврядування територіальними громадами й органами місцевого самоврядування, а також захист права на місцеве самоврядування. При цьому необхідно акцентувати увагу на гарантіях, що дозволяють вчасно попереджати і припиняти будь-які порушення прав суб'єктів місцевого самоврядування. Всі інші гарантії лише створюють передумови для успішного здійснення прав названих суб'єктів. Гарантії можуть набувати різноманітного вигляду: від конкретної норми до правових інститутів, від глобальних політико-правових принципів до конкретних процесуально-правових методів їхнього втілення.
Правові гарантії складають єдиний механізм, систему, тобто сукупність взаємообумовлених і взаємозалежних елементів. Уявляється, що вся ця система гарантій повинна бути вмонтована в таку конструкцію, яка: по-перше, унеможливлювала б втручання центра у вирішення місцевих справ; по-друге, сприяла би органам місцевого самоврядування увести в дію такий правовий механізм, який дозволив би самостійно, оперативно і кваліфіковано вирішувати всі місцеві питання. При цьому, важливим є такий аспект цієї проблеми як відповідальність. Вона повинна бути диференційованою на кожному рівні самоврядування, у кожної посадової особи, яка забезпечує відповідну ділянку роботи. Подібна диференціація необхідна з метою забезпечення у повному обсязі функціонування суспільного інституту, якім є місцеве самоврядування.
Гарантії правової охорони статусу суб'єктів місцевого самоврядування можна детермінувати як інс
- Київ+380960830922