РОЗДІЛ 2. ДОБА "МОЛОДОЇ ПОЛЬЩІ" ЯК ЗМІНА ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ
Сучасний стан теоретико-пізнавальної діяльності в сфері соціально-гуманітарного знання окреслюється, як слушно зазначають деякі дослідники, вирішенням проблеми "наступність - розрив"[22, с. 171-172, 550-551; 98, с.92-93]. За визначенням Чешкова М., "наступність зберігається і тому випадку, якщо не відбувається якісної зміни якоїсь з ознак; подібна зміна приймається як розрив, а зміна неякісного порядку, але достатньо глибока й значуща, розуміється як амбівалентне відношення наступності/розриву.[...] За характеристиками динаміки розрив проявляється у зміні стрибка еволюцій, у падінні ролі діахронних механізмів, у послабленні передумов саморозвитку [...]; наступність же проявляється в посиленні синхронних й почасти циклічних механізмів"[98, с.92-93]. У концепції вибуху в культурному просторі Ю.Лотмана [45] ми спираємося на положення про різницю співвідношень різних форм динаміки як протиставлення вибуху і поступового розвитку [45, с.120-121]. Момент вибуху, таким чином, є моментом розриву. У такому розумінні проблеми розглядається кризовість, переломність рубежу ХІХ і ХХ століть. Для історії польської літератури такий підхід, на нашу думку, полегшує висвітлення соціокультурних тенденцій, які запанували в Польщі наприкінці ХІХ ст.. Як одну з типових рис перехідності, кризовості системи сучасні дослідники називають відмову від традицій [57, с.26], хоча в контексті польської національної культури традиція має особливе значення: з 1795 року Польща після третього розподілу перестає існувати як держава. Таким чином, спадкоємність традицій мала б бути запорукою відродження нації й держави. Від 1797 року, з початком формування польських легіонів у військах Наполеона Бонапарта народжуються два міфи: міф "французький" (сподівання на допомогу Наполеона в боротьбі проти загарбників) та міф революційної боротьби за незалежність (знову запозичений з французького патріотично-визвольного досвіду) [122, с.164-195; 24 ,с.484; 31, с.364-374]. Проте, трагічний досвід двох революцій - 1830р. та 1863р. як політичний чинник, а також проникнення й розвиток нових європейських художньо-мистецьких та науково-філософських концепцій другої половини ХІХ століття як чинник культурно-естетичний, підготували ґрунт для визрівання в Польщі ситуації вибуху, яку Т.Вайсс та інші дослідники назвали "антипозитивістським зламом" [62, 244], що призвело до зневірення в цих двох міфах і спонукало нову генерацію повстати проти традиції та існуючих конвенцій.
Окремим чинником слід вважати загальновизнану тенденцію європейського, в тім і польського, модернізму - свідоме протиставлення попередній епосі, внаслідок чого "у своїй відмові від спадку попередньої доби модернізм доходить до своєї крайньої межі, за якою вже немає нічого: тільки "чисте полотно", "дірка в полотні", "біла сторінка", "мовчання"" [85, c. 59].
2.1. Естетико-філософський та історико-літературний контексти епохи
В історії світової літератури період між романтизмом і символізмом переважно окреслюють як реалізм. У польській літературі, на відміну від української, до визначення відповідного періоду застосовується термін позитивізм, що зумовлено найбільшим проявом антиромантичних тенденцій, що, в свою чергу, є наслідком історико-політичних подій на території Польщі (повстання 1863 року та його поразка). Поза тим, позитивізм означає певну філософську систему. Сформовані філософські й естетичні постулати ("позитивна філософія", емпіризм як метод пізнання, міметичність, утилітарність мистецтва й, зокрема, літератури ("praca u podstaw") тощо) детермінували розвиток у польській літературі в межах реалізму фабулярної прози - тенденційної й соціально забарвленої.
Проте вже з середини ХІХ століття в європейському культурному просторі поступово й усе виразніше простежується філософсько-естетична криза, що передувала так званому "антипозитивістському зламові" й у польській літературі.
У 1872 році виходить твір Ф.Ніцше "Народження трагедії", у якому автор впроваджує поняття "аполлонської" та "діонісійської" культури: спочатку як дві, протилежні одна одній, тенденції у давньогрецькій культурі, пізніше - як узагальнення естетико-філософської концепції, тим самим запроваджуючи певну категоріальну оцінку явищ культурно-мистецького і суспільно-філософського планів життя.
Пізніше, під впливом ідей німецького філософа, у польському літературознавстві (Ю.Кжижановський, С.Бальбус, Г.Маркевич) були спроби дефініювати літературні течії, напрямки чи "школи" за аполлонічним і діонісійським типами. Відтак, такі течії, як метафізична поезія чи плебейсько-совізжальська література у польському літературному контексті ХVІІ століття окреслюються як діонісійські; польський класицизм доби Просвітництва вважається аполлонічним. Дисонансні (відносно позитивістичної "виваженості") напрямки - такі як декаданс, частково символізм й імпресіонізм, футуризм - також підлягають дефінітивній оцінці діонісійського типу. Більшість польських поетів-скамандритів є представниками аполлонічного типу, за винятком Юліана Тувіма. Ф.Ніцше впровадив світоглядну концепцію ревізії й переоцінювання системи цінностей, водночас проголошуючи домінантну цінність індивідуального на противагу підпорядкуванню індивідуальності суспільству. Це викликало зацікавлення з боку нової генерації майбутніх "молодополяків", модерністів. Вони перейняли ніцшеанську ідею оптимістично-емоційного світобачення в поєднанні з нігілістично-епатажною поведінкою молодого покоління, мета якого була протистояти усьому вузькоміщанському, моралізаторському. Ці тенденції набули виразних рис серед богеми, зокрема, краківської (так звана "Сyganeria krakowska"), яку очолив Станіслав Пшибишевський.
Дещо менший вплив на формування світогляду молодополяків мав А.Шопенгауер, ідеї якого були "нововідкриті" в другій половині ХІХ століття. На противагу емоційності та "дієвості" Ф.Ніцше, А.Шопенгауер адаптував для європейців східну, спогляда