розділ 2.
ЕКОНОМІКА ЗНАНЬ У СИСТЕМІ КІЛЬКІСНИХ ВИМІРІВ
2.1. Економіка знань – економіка людського капіталу постіндустріальної фази
суспільного розвитку
Як відомо, на сучасному етапі існує декілька рівнів економічного розвитку
капіталізму, що відрізняються один від одного ступенем поширення
товарно-грошових відносин і складом форм власності та їх
організаційно-правовими формами прояву – доіндустріальний (аграрний),
індустріальний і інформаційно-технотронний (постіндустріальний). Вчені, які
досліджують економіку, в основі якої знання й інформація відіграють чільну
роль, схиляються до думки, що цей процес є ніщо інше, як третя економічна
революція, що веде до того, що науково-технічний і освітянський потенціал стає
основним ресурсом економічного зростання і соціально-економічного розвитку і,
зокрема, підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Характерними
рисами інформаційно-технотронної революції є прискорене відновлення виробничого
базису на основі новітніх інформаційно-технотронних технологій – продукту
розвитку творчих можливостей суспільства, створення якого також забезпечується
сучасними комп'ютерно-інформаційними системами. Комп'ютерно-інформаційна
система стала ядром сучасного економічного базису: виробництва і сфери послуг
(освіти, науки тощо), що дозволяє прискорити творчий процес і, насамперед,
процес створення новітніх високопродуктивних технологій. З підвищенням
матеріально-технічного оснащення науки, розвитком наукової та освітянської
інфраструктури, та, особливо, комп'ютерної інформатики, капітальні вкладення в
розвиток продуктивної сили людини виявилися особливо прибутковими. Людський
капітал почав прискорено зростати і на цей час став головною умовою подальшого
прискореного соціально-економічного розвитку. Як ніколи раніше стало ясно, що
дійсним багатством є розвинена виробнича сила всіх індивідуумів суспільства
завдяки загальному рівню науки і прогресу техніки, а також від застосування
науки у виробництві. Продуктивна сила новітніх технологій настільки велика, що
доцільність прискореного накопичення інтелектуального капіталу стала очевидною.
Економіка індустрії перетворилася, за словами Даніеля Белла /6/, на “економіку
знань”. За нашими розрахунками (див. табл. 3.1), 61-67 % ВВП виробляється за
рахунок людського капіталу і лише 33-39 % - за рахунок безпосередньо
виробничого фізичного капіталу.
Становлення економіки знань набуло глобального характеру. “Нова економіка
організується переважно через мережеву структуру світового менеджменту
виробництва і розподілу, а не окремих фірм, як раніше” /44/ [/44/1 С. 21-31.].
В усьому світі стрімко зростає питома вага інтелектуальних послуг у людському
капіталі. Наприклад, у структурі сфери послуг США (частка цієї сфери у США
збільшилася з 1960-х рр. із 50 до 70 % ВНП) 2/3 становлять інтелектуальні
послуги, пов‘язані з поширенням інформації /20/ [/20/2 Р. 2.]. Домінування
інтелектуальної економіки зумовлене технологічними, фінансовими та екологічними
змінами, а також переходом на наукомісткі та високопродуктивні види
виробництва, що базуються на гуманітарному капіталі як основному виробничому
ресурсі новітнього технотронного укладу. Основною ознакою новітньої економіки є
єдність науки і економіки, фундаментальних і прикладних наук. В економіці знань
інтелект стає головною продуктивною силою. Не випадково Організація країн
економічного співробітництва і розвитку (OECD) у порівняльному аналізі
економіки в системі показників наголошує на розмірі інвестицій у сектор знань і
його розвиненість, на розвиненість галузей наукомісткого сектора економіки,
розробку і випуск інформаційно-комунікаційного устаткування тощо.
Сукупність властивостей, що характеризують економіку знань, пронизує всі сфери
суспільства і галузі виробництва. У той же час на даному етапі розвитку ми
спостерігаємо в економіці безпосередньо виробничу сферу і сферу галузей, що
створюють людський капітал – галузей, що підвищують якість праці, у тому числі
її інтелектуалізацію. Серед цих галузей особливо потрібно виділити науку,
освіту й охорону здоров'я.
Отже, перетворення індустріальної економіки в економіку знань характеризується
тим, що основним ресурсом подальшого зростання і розвитку економіки в
постіндустріальній фазі соціально-економічного розвитку є людський капітал –
капіталізована наукова і, зокрема, венчурна, освітня, оздоровча тощо людська
праця. Формуванню людського капіталу сприяв розвиток таких тенденцій
соціально-економічного розвитку, як: формування інформаційно-технологічного
укладу; розвиток корпоративних форм господарювання, що спричинили відділення
функцій управління від функцій володіння власністю; наявність високого ступеня
свободи підприємництва і конкуренції; орієнтація компаній, індивідуальних
підприємців і працівників на одержання прибутку від інвестицій у людський
капітал: в освіту, НДДКР, охорону праці тощо; наявність розвиненої мережі
суспільних добродійних організацій і фондів, що сприяють всезагальній освіті та
зростанню продуктивного людського потенціалу; наявності в суспільстві
розвиненого корпоратизму, корпоративних відносин, відносин субсидіарності і
тенденцій становлення держави загального добробуту. Цьому також сприяв розвиток
недержавної мережі освітніх інститутів: комерційних і некомерційних, розширення
безкоштовної освіти за рахунок держави і за рахунок громадських організацій і
фондів.
Величезну роль у розширенні освітнього процесу відіграв розвиток вільного
підприємництва в сфері інтелектуальних послуг.
Оскільки людський капітал має певну структуру, остільки закономірно
- Київ+380960830922