РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Проблеми інноваційної діяльності в транзитивній економіці України
Життєздатність національної економіки великою мірою визначається масштабами та якістю наукових досліджень й застосовуваних технологій. Як відзначає видатний французький соціолог М. Кроз'є, "у сучасній конкурентній боротьбі у першу чергу йде боротьба не за володіння ресурсами, матеріальними цінностями, а за спроможність до нововведень" [83, 395].
Інноваційна діяльність є складною, комплексною проблемою, що пронизує усі функціональні сфери ? планування, наукові дослідження, розробку проектів, виробництво, маркетинг. Інноваційна діяльність має на меті впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи випуск та поширення принципово нових видів техніки й технології; прогресивні міжгалузеві структурні зсуви, реалізацію довгострокових науково-технічних програм із великим терміном окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, спрямованої на поліпшення соціального й екологічного стану. Нині не викликає сумніву тісний зв'язок між конкурентними позиціями підприємства та його інноваційним потенціалом.
Антиінноваційність господарства колишнього СРСР, що склалася історично, згубно позначилася на діяльності промислових підприємств України та країн СНД у період переходу до ринкових відносин.
Відомо, що основний технологічний та науковий потенціал країни був сконцентрований у військовому секторі економіки та слабо працював на підвищення добробуту людей. Гарантований збут продукції будь-якої якості призвів до неспроможності більшості вітчизняних підприємств вести конкурентну боротьбу за ринок своїх виробів. Відсутність стимулів до завоювання технологічної переваги призвело до ситуації, за якої зникла необхідність піклуватися про подальші наукові розробки та вдосконалення, підвищення технологічного рівню інноваційної сфери [14]. Мала місце й значна відособленість інноваційної сфери від світової та деяка штучність її науково-технічних зв'язків із іншими країнами (орієнтація на соціалістичні країни та країни, що розвиваються). Лібералізація цін та відкритість кордонів завдали такому господарюванню особливо суттєвий удар.
Для колишнього СРСР були характерні мала швидкість інноваційного циклу та слабкий зв'язок між різними його етапами. По оцінках спеціалістів, тільки через відомчі бар'єри терміни створення нових технологічних систем збільшувалися в три-п'ять разів. Через недостатнє узгодження між етапами (безадресність виробленої продукції, монополістичне положення деяких учасників технологічного ланцюжка, відомчі бар'єри) інноваційний процес часто переривався або, взагалі, загасав назавжди. У результаті перед реформою в країні зібралася велика кількість нематеріалізованих або невпроваджених технологій [214; 221]. На нашу думку, консолідація всіх наявних інтелектуальних ресурсів в змозі перебороти негативні явища та відшукати швидкий й ефективний вихід зі скрутного становища. Тож, здійснення інноваційної діяльності являється імперативною вимогою нашого часу.
Очевидно, що за роки реформування економіки так і не відбулося очікуваного сплеску інноваційної діяльності у більшості галузей народного господарства. Висока інфляція, скорочення виробництва, безперервна зміна економіко-правового середовища, постійна соціальна напруженість, непередбачуваність економічного клімату країни загальмували й понизили науково-технічну активність в Україні. На інноваційні процеси в Україні негативно впливає й кризовий стан у науці, викликаний слабким фінансуванням її розвитку. Незважаючи на постанову Верховної Ради України №73/94 "Про стан науки та її роль в економічному розвитку України" від 01.07.1994, Указ Президента України від 13.01.97 № 1-147/97, Закон України "Про інноваційну діяльність", прийнятий у 2002р., бюджетне фінансування за розділом "Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу" на рівні 1% від ВВП (в той час як у розвинутих країнах Європи така частка у валовому внутрішньому продукті складає 2-4%, а у США - 6-7% [14]) так і залишилося нездійсненим. Сума видатків, яка передбачається держбюджетом, не відповідає й мінімальним потребам розвитку науки, а обсяг коштів, фактично спрямованих на фінансування науки, значно менший, ніж передбачений бюджетом. Крім того, в Україні майже немає попиту на наукові результати з боку виробничих структур. У 2002р. загальний обсяг фінансування науково-технічних робіт склав майже 2611,7 млн.грн. Основним джерелом фінансування, як і у попередні роки, стали кошти вітчизняних та іноземних замовників. Яких надійшло на суму понад 1,6 млрд.грн. Частка їх у загальному обсязі фінансування збільшилась з 51,4% у 1995 р. майже до 62% у 2002 р., у тому числі іноземних замовників - з 15,6% до 26,2%. Разом з тим обсяг фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету на виконання науково-технічних робіт склав 733,3 млн.грн. або 28,1% загального обсягу фінансування наукових робіт і зменшився у порівнянні з попереднім роком на 6,2%. (табл.2.1, рис.2.1.).
Таблиця 2.1
Джерела фінансування наукових та науково-технічних робіт
(у цінах відповідних років, тис.грн)
1995200020012002Усього651962,02046339,02432520,22611701,8у т.ч. за рахунок: держбюджету244896,1614513,5751611,9733313,0кошти місцевих бюджетів--18081,220560,5позабюджетних фондів25632,518582,430187,928264,3власних коштів14582,561294,6210360,1146681,5коштів замовників на території: України233376,0785788,4789544,7933620,5іноземних держав101916,2477079,1555321,4683126,3інших джерел3158,789081,077413,066135,7 (Складено за: Наукова та інноваційна діяльність в Україні:стат.збірник.-