РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ НАПРЯМКИ КООПЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Процес переходу до ринку передбачає якісні позитивні зміни у відносинах між
суб’єктами господарювання. В сучасних умовах відслідковуються тенденції до
інтеграції господарської діяльності суб’єктами підприємництва, формою якої
виступають коопераційні відносини господарюючих суб’єктів. В умовах
транзитивної економіки коопераційні відносини суб’єктів підприємництва
трансформувались і несуть в собі дещо інший зміст, який полягає у поєднанні
функціональних сфер діяльності великих, середніх та малих підприємств. Так,
формою виробничих коопераційних зв’язків є субпідряд, виробничо-збутових –
франчайзинг, виробничо-фінансових – лізинг, інноваційних – венчурне
фінансування.
2.1. Особливості виробничих коопераційних відносин
Розвиток виробничих коопераційних зв’язків знайшов своє продовження і в
перехідний до ринку період, але у дещо трансформованому вигляді. Принципи
виробничої кооперації лягли в основу нових відносин між підприємствами різних
розмірів, але самі відносини набули нової форми та специфіки.
Промислові підприємства України брали участь у виробничій кооперації разом з
підприємствами інших республік колишнього СРСР. У промисловості України до 80%
продукції не мало завершеного технологічного циклу, тобто виготовлялися
часткові продукти. Значні обсяги кооперації були нераціональними. За межі
України вивозили 49% і водночас завозили 43% металевих виробів, що свідчило про
значні зустрічні перевезення. Хімічна промисловість України залежала від
постачання синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини та ін.
Після розпаду СРСР багато виробничих зв’язків, у тому числі раціональних, між
підприємствами різних республік було розірвано, що призвело до поглиблення
економічної кризи в Україні [68, с. 80].
Процес розвитку сучасних виробничих коопераційних відносин в Україні почався із
перетворення виробничих підрозділів великих промислових комплексів і виробничих
кооперативів у малі підприємства. На початку 90-х років, в період набуття
Україною незалежності, відбулась трансформація у структурі виробничого
комплексу країни в результаті втрати державних дотацій на виробництво, частини
ринків збуту більшість підприємств опинились на межі банкрутства. Виходом із
такої ситуації стало акціонування капіталу, поряд з чим відбулось роздрібнення
великих підприємств шляхом виокремлення структурних підрозділів і створення на
їх основі малих підприємств.
Іншою передумовою становлення виробничої форми коопераційних відносин суб’єктів
підприємництва є організація договірних відносин між підприємством та його
підрозділами і між самими підрозділами. Система цих відносин передбачала
укладання внутрішніх договорів на оренду приміщення, постачання сировини і
матеріалів, виконання робіт та надання послуг. Організація внутрішньозаводських
договірних відносин передбачає не лише укладання договорів, а й виконання
зобов’язань за ними, здійснення фінансових взаєморозрахунків, розгляд претензій
та відшкодування заподіяних збитків тощо [157, с. 25].
Зацікавлені у дотриманні технологічного процесу, великі підприємства вимушені
налагоджувати тісні коопераційні зв’язки з трансформованими у малі підприємства
підрозділами, оскільки їх виробничі можливості повністю адаптовані до
загального виробничого процесу. Така співпраця на початку свого становлення є
дещо вимушеною як для великих підприємств (в міру нерозвиненості сфери та
недостатньої кількості контрагентів на загальному ринку), так і для малих
підприємств (вузька спеціалізація, зорієнтована переважно на потреби окремо
взятого виробництва, недосконалість правової бази та практики діяльності).
Подальший розвиток системи виробничої кооперації з розвитком ринкових відносин
в Україні набув нових рис. Прагнення малих підприємств до отримання більших
прибутків, до оптимізації своєї діяльності сприяло активному розвитку
виробничих коопераційних відносин. Великі підприємства, прагнучи мінімізувати
свої витрати шляхом поглиблення виробничої спеціалізації, все частіше готові
передати певні частини виробничого процесу малим підприємствам, які за рахунок
своєї гнучкості, мобільності, схильності до розроблення і втілення інноваційних
ідей, мають можливість виробляти певну продукцію чи виконувати певні послуги з
меншими витратами, а конкуренція на ринку позитивно впливає на якість роботи
малих підприємств, а, значить і на якість коопераційних відносин між
підприємствами.
Конкуренцію на ринку можна розглядати як необхідну умову розвитку виробничих
коопераційних взаємодій, оскільки вона не тільки не виключає, а навпаки,
передбачає гнучку спеціалізацію малих підприємств і кооперацію в процесі їх
господарської діяльності.
Загальними умовами для виникнення виробничої кооперації в тій чи іншій галузі
є, з одного боку, необхідність великих розмірів виробництва в даному виді
діяльності з технічних причин, а з другого – незначні необхідні витрати на
засоби виробництва [203, с. 239].
Найбільш розвиненою формою виробничої взаємодії великих, середніх і малих
підприємств у галузі виробництва є субпідрядна система, про що зазначалося,
зокрема, в першому розділі.
Субпідряд як різновид виробничих інтеграційних відносин передбачає таку
кооперацію малих підприємств (в тому числі міні фірм, сімейного підряду, тощо),
за якого велике підприємство на основі договору, розміщує замовлення, визначає
специфікацію виробів, надає сировину чи напівфабрикат для подальшої переробки і
т. д., а виконавці (малі фірми) здійснюють часткову чи заключну обробку
наданого матеріалу. При цьому велике підприємство м
- Київ+380960830922