РОЗДІЛ 2
Перебудова народного господарства України на воєнний лад: досягнення і
прорахунки
Економічні підсумки війни невіддільні від її політичних та військових
результатів. В першу чергу, йшла боротьба за вплив на наймогутніші країни
світу. Це була, також, боротьба двох економічних систем, боротьба за кількісні
та якісні переваги в воєнній техніці, за найкраще забезпечення збройних сил. І
не секрет, що майже в усіх війнах долю збройної боротьби визначало ні що інше,
як ефективність виробничих сил, науково-технічні зусилля сторін у поєднанні з
мужністю та патріотизмом воїнів, здатність забезпечити фронт та тил необхідними
матеріальними ресурсами та засобами.
Величезний розмах та інтенсивність збройної боротьби вимагали безперервного
нарощування виробництва військової техніки, збільшення навантаження на
промисловість, транспорт, інші галузі народного господарства.
З перших днів існування Радянської влади особлива увага приділялася будівництву
і зміцненню Збройних сил країни. У суспільстві всіляко поширювалася ідеологія
обложеної ворогом фортеці – СРСР, культ Робітничо-селянської Червоної Армії як
улюбленого дітища усього народу, гідного будь-яких його жертв. По суті справи,
зміцненню оборони країни та армії було підпорядковане все економічне життя
протягом 23 років, що передували Великій Вітчизняній війні.
Не можна також не зазначити, що здобутки військового будівництва були досить
вагомими. На початок війни з Німеччиною Збройні сили СРСР мали 5,7 млн.
особового складу. У західних прикордонних округах, що їх з початком війни було
реорганізовано у фронти, зосереджувалося 170 дивізій та 3 стрілецькі бригади.
Вони налічували 2,9 млн. вояків, мали 9200 танків, 8450 літаків і 46830 гармат
і мінометів. З урахуванням резервів, за даними Г. Жукова, радянські війська
мали в західних прикордонних округах до 100000 гармат і мінометів, 12000
танків, з них 1861 нових – КВ і Т-34, 18000 літаків, із них 3700 нових типів
(загалом Червона армія мала тоді 35490 літаків 22600 танків і САУ) [1Король
В.Ю. Історія України. – К., Академія, 1999. - С. 270. ].
Здавалося, цієї кількості озброєння досить для ведення принаймні активної
оборони. Насправді ж ця масова озброєна сила не була належно організованою,
відповідно навченою, керованою за чітко продуманим планом дій, тобто, далеко не
в усьому відповідала стандартам збройних сил великої держави у новітню епоху.
На ці вади вперше з невластивою для тих часів відвертістю звернув увагу
народний комісар оборони СРСР маршал С.Тимошенко на військовій нараді в грудні
1940 року. На досвіді фінської компанії нарком показав, що командний склад,
штаби не вміють по – справжньому використати бойові можливості армії, не здатні
командувати нею. Це досить яскраво демонструє такий факт. 31 грудня 1940 р. у
С.Тимошенка відбулася нарада. А 1 січня 1941 р. Генеральним штабом вермахту
було видано таємний бюлетень, де на підставі розвідувальних даних і наслідків
війни СРСР з Фінляндією перелічувалися, по суті, ті самі вади і недоліки
Червоної Армії, що їх називав і радянський нарком. На думку авторів цього
документа, хиба Радянської армії “полягає в нездатності командирів всіх
ступенів діяти швидко і рішуче, у їх прив’язаності до шаблону, боязкості
відповідальності, в їх слабкій, не відповідній сучасним вимогам підготовці, а
також у недостатній організованості, властивій усім галузям життя та діяльності
армії” [2 Жилин П.А. Проблемы военной истории. – М.: Наука, 1975. – С. 391.].
Так, наприклад, у перші дні війни Сталін, не вживши практично ніяких заходів до
підготовки армії для відсічі ворога, майже на тиждень самоусунувся від
керівництва. А в 1940 році він відкинув запропонований Генеральним штабом план
оборони західного кордону. Практично майже всі операції, заплановані на 1941
рік, через неорганізованість стратегічної оборони закінчилися провалом.
Найбільшої катастрофи радянські війська зазнали під Києвом. Там німецька армія
оточила і розбила три армії. Лише полонених було захоплено 665 тис. чоловік.
Неузгодженими були також дії керівництва й під час евакуації. Через
неузгодженість у діях та безвідповідальність було зірвано постачання вагонів
для евакуації обладнання підприємств, замість 4000 вагонів подавалося 1300 і т.
ін.
Як додатковий штрих, що характеризує стан Збройних сил, необхідно згадати,
що у 1940 р. було розпочато фундаментальну, але не досить продуману їхню
реорганізацію. Схоже на те, що організатори цієї реформи на чолі, звичайно зі
Сталіним, втратили орієнтири в нескінчених реорганізаціях і заплутались
остаточно, тому вона звелася до заміни „лінії Молотова” на „лінію Сталіна”,
організації курсів навчання командного складу і невеликої реорганізації
військових частин. Наслідком цих помилок стало те, що значна частина
боєздатних, добре злагоджених і укомплектованих з’єднань виявилися на початок
війни розформованими. Особливо постраждали при цьому військово-повітряні і
танкові сили. Перед війною було демонтовано укріплені райони на старому
кордоні. Одночасно під керівництвом НКВС і особисто Берії почалося
переобладнання аеродромів для нових літаків. Це призвело до скупчення їх на
достеменно відомих німцям аеродромах. Тому більшу частину літаків було знищено,
а відповідні з’єднання розформовано. Аналогічною була ситуація і з танковими
з’єднаннями. Щоб не порушувати угоду з німецьким урядом, деякі танкові частини
і з’єднання було розформовано.
Не кращою виявилася й воєнна доктрина. З неї так і не ясно було, хто ж
ймовірний противник і до чого готуватися військам у разі війни – до наступу чи
до
оборони. Сталі