розділ 2
Загальні межі кримінальної відповідальності
2.1. Об’єктивні та суб’єктивні межі кримінальної відповідальності
Кримінальна відповідальність як об’єктивна категорія містить у собі і
суб’єктивні моменти, тобто включає в себе об’єктивну та суб’єктивну сторони
Об’єктивна та суб’єктивна сторони кримінальної відповідальності перш за все
виражають зовні специфіку власне відповідальності як кримінально–правової
категорії, яка виникнувши, існує об’єктивно, незалежно від того, бажає цього
особа, яка вчинила злочин, чи ні, а по–друге, відображають також і глибину
особистого почуття відповідальності [87, с. 59]. Між об’єктивним та
суб’єктивним існує взаємопроникнення та взаємозалежність. Те, що в одній
ситуації відноситься до об’єктивних умов, за інших обставин може відноситись до
суб’єктивних. Пояснюється це, на наш погляд, тим, що кримінальна
відповідальність, виникнувши як зовнішня по відношенню до окремого індивіда
соціально–правова форма взаємозв’язку суб’єкта з суспільством, в результаті
переходу із зовнішнього стану у внутрішній здатна породити, а в більшості
випадків і породжує поряд з іншими чинниками соціальну реальність, а в
свідомості індивідів – почуття відповідального відношення до суспільних благ,
що охороняються кримінальним законом [88, с. 21].
Правильно зазначає В.М. Кудрявцев, що визначення в законі кримінально караних
діянь впливає на правосвідомість громадян, дає уявлення про відношення держави
і суспільства до тих чи інших форм поведінки, є чинником, що детермінує
поведінку особи [89, с. 40]. В цьому контексті слід підкреслити, що норми
кримінального закону є лише однією із складових, які формують переконання і
почуття людини, її інтереси, відношення до соціальних благ, але не єдиним і
навіть для переважної більшості випадків не головним чинником. Логічним є
висновок М.Д. Шаргородського про те, що переважна більшість людей не вчиняє
злочини не тому, що існують норми Кримінального кодексу, а тому, що їх вчинення
суперечить моральним переконанням, поглядам і інтересам людей. Самі умови
життя, характер спілкування людей, досвід і традиції поколінь виробили в
суспільстві такий склад відносин, за яких неприродною є думка вбити, вкрасти,
зґвалтувати тощо [90, с. 41]. Цю ж думку підтримує Ю.В. Феофанов, наголошуючи,
що чесна людина, як відомо, побачивши чужу річ, не замислюється над статтею
Кримінального кодексу і не на її ґрунті приходить до висновку – не брати. У
чесної людини десь у підсвідомості діє “морально–автоматичний пристрій”, і вона
без вагань проходить повз чуже [91, с. 6].
В якості однієї із форм суспільної свідомості, в аспекті співвідношення її з
суспільним буттям, право, його властивості, норми розглядаються як суб’єктивний
фактор. Але за межами цієї сфери, свідомість, а отже і право – об’єктивні
реальності. Проте відмінності суб’єктивного від об’єктивного існують, хоча і
вони мають свої межі. Відтак зрозуміло, чому кримінально–правова наука виходить
із визнання двоєдиного, об’єктивно–суб’єктивного визначення меж кримінальної
відповідальності, підкреслюючи таким чином її релятивний (відносний) характер.
Правильно зазначає О.Б. Сахаров, що об’єктивні та суб’єктивні межі кримінальної
відповідальності не конкурують між собою, не витісняють одні інших, а лише в
сукупності утворюють цілісні межі відповідальності [92, с. 8].
Питання про співвідношення об’єктивних і суб’єктивних елементів меж
кримінальної відповідальності відіграє надзвичайно важливу роль при визначенні
обсягу відповідальності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При
цьому слід враховувати динаміку зміни меж вказаного співвідношення. Відтак,
недопустимі як недооцінка, так і переоцінка об’єктивного та суб’єктивного
моментів, на підставі яких в кожному конкретному випадку визначаються не тільки
обсяг (межі) кримінальної відповідальності, але й дозволяють зрозуміти, чому
особа відповідає за вчинене в межах своєї особистої вини. Ще в далекому
минулому на відповідальність дивилися двояко: з одного боку як на зовнішнє
покладення волі суспільства на волю індивіда (як на віддачу за заслуги), а з
іншого боку – як на усвідомлення особою своєї ролі в ланці суспільних явищ і
впливу на їх розвиток. Іншими словами, вибір оптимально правильної та
необхідної для кожного конкретного випадку вчинення злочину дозування
співвідношення об’єктивного і суб’єктивного дозволяє визначити обсяг
кримінальної відповідальності. Отже проблема виявлення об’єктивних і
суб’єктивних меж кримінальної відповідальності має важливе теоретичне та
прикладне значення.
Вирішення проблеми про співвідношення об’єктивних та суб’єктивних меж
кримінальної відповідальності знаходить своє відображення в реалізації таких
принципів кримінального права, як принципу кримінальної відповідальності тільки
за вчинення суспільно-небезпечного діяння, принципу винної відповідальності і,
зрештою, принципу особистої (персональної) відповідальності.
Принципи – це об’єктивно існуючі засади або положення, що визначаються
конкретними умовами життя даного суспільства [93, с. 123]. Об’єктивний характер
принципів кримінального права визначається тим, що вони виводяться із
соціально–економічного і суспільно–політичного устрою суспільства,
закономірностей його розвитку, виробничих та інших суспільних відносин. Дія,
дотримання кримінально–правових принципів як критеріїв об’єктивних меж
кримінальної відповідальності має вирішальне значення для виконання завдань
кримінального законодавства, для реалізації його головної суспільної мети, для
правосуддя взагалі. Таке значення принципів в об’єктив
- Київ+380960830922