РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Робота будується на результатах обстеження 168 осіб: 25 практично здорових
(контроль) та 143 хворих на хронічний обструктивний бронхіт без артеріальної
гіпертензії та із супутньою артеріальною гіпертензією, які перебували на
стаціонарному лікуванні в терапевтичних відділеннях Чернівецької міської
лікарні № 3 за період з 2001 по 2003 роки. Усі пацієнти знаходились на
лікуванні з приводу загострення хронічного обструктивного бронхіту. Первинне
обстеження проводили у першу добу після госпіталізації хворого, результати
лікування оцінювали після двотижневого курсу терапії.
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Серед обстежених хворих чоловіків було 62, жінок – 81. Середній вік хворих
становив 48,7±1,2 років (від 16 до 77 років). Контрольну групу склали 25
практично здорових осіб (20 чоловіків та 10 жінок) віком від 18 до 62 років
(середній вік 45,6±2,3 років). Пацієнти були розподілені на дві репрезентативні
групи: І – 74 хворих на ХОБ з нормальним рівнем АТ, ІІ – 69 пацієнтів, у яких
виявлено ХОБ із супутньою АГ. Остання група включала 36 хворих на ХОБ із
супутньою ГХ і 33 – із ІСГ. Діагностику та лікування АГ здійснювали згідно
Наказу МОЗ України № 247 “Про заходи щодо поліпшення кардіологічної допомоги
населенню України”. У хворих на ХОБ із супутньою ГХ АГ відповідала першому
(м’яка) та другому (помірна) ступеням. Стадія АГ у хворих на ХОБ, поєднаний з
АГ, – І-ІІ ст. Усім хворим проводилось комплексне клініко-функціональне,
лабораторне та спеціальне обстеження. Клінічну діагностику проводили на основі
ретельного вивчення скарг, анамнезу хвороби і життя, даних об’єктивного
обстеження, яке доповнювалось інструментальними методами аналізу
функціонального стану системи органів дихання і серцево-судинної системи,
біохімічними і рентгенологічними дослідженнями. Діагностику ХОБ проводили на
підставі Міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10),
матеріалів міжнародного консенсусу з проблем БА і ХОБ, наказу Міністерства
охорони здоров’я України від 28.10.03 за № 311 “Інструкція про діагностику,
клінічну класифікацію та лікування хронічного обструктивного бронхіту” [94]. За
МКХ-10 захворювання у всіх обстежених пацієнтів верифіковано за параграфом
“Хронічний обструктивний бронхіт” (J 44.8). Ступінь тяжкості захворювання
відповідала 1-2 стадії хронічного обструктивного бронхіту з І-ІІ ступенем
легеневої недостатності.
Виключення маніфестованої патології серцево-судинної системи, органів
травлення, різноманітних уражень печінки і нирок, які могли б вплинути на
результати дослідження, проводилось на підставі ретельного аналізу даних
клінічних, лабораторних біохімічних та інструментальних обстежень.
Розподіл хворих на ХОБ за стадією та ступенем тяжкості хронічного
обструктивного бронхіту проводили на підставі комплексного аналізу клінічних
ознак: кашлю (частота, час появи - вранці, після пробудження або впродовж
всього дня), характеру кашлю (сухий, вологий) та харкотиння (слизове, гнійне),
кількості та характеру виділення харкотиння (легке, утруднене), характеристикам
задишки (після фізичного навантаження, у вигляді дихального дискомфорту, у
стані спокою, під час сну з обмеженням життєдіяльності хворого). Клінічна
оцінка перебігу захворювання включала об’єктивне обстеження в процесі якого
зверталась увага на участь в акті дихання допоміжної мускулатури, наявність
послаблення дихальних шумів, подовженого видиху.
Із анамнезу 69 обстежених хворих із супутньою АГ було встановлено, що у 70%
випадків АГ виникала до маніфестації ХОБ, у 30% - обидва захворювання виникали
одночасно. Тривалість ХОБ коливалась від 2,5 до 20 років. Частіше захворювання
було пов’язане з перенесеними простудними захворюваннями: ГРВІ, гострим
бронхітом, гострою пневмонією, рідше – палінням та іншими несприятливими
факторами.
При характеристиці основних скарг необхідно відмітити, що у 20% хворих
спостерігався сухий кашель, у 80% - кашель з виділенням харкотиння, задишка при
фізичному навантажені та в спокої спостерігалась у 80 та 10 % хворих
відповідно.
Переважна більшість хворих (78,5%) палили більше 10 років. Свистячі хрипи при
одиночному вдиху і при форсованому видиху виявлені у 90% хворих. Такі ознаки,
як послаблене дихання, обмеження екскурсії грудної клітки, участь додаткових
м’язів в акті дихання, центральний ціаноз в різній мірі зустрічались у 35,5%
пацієнтів. Зміни загального аналізу крові у 75% хворих характеризувались
нейтрофільним лейкоцитозом, збільшенням ШОЕ і підвищенням рівня гемоглобіну.
При рентгенологічному обстеженні у більшості хворих виявлялась підвищена
прозорість легеневих полів, підсилення легеневого малюнку, низьке стояння і
мала рухомість діафрагми (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика основних скарг та об'єктивних даних
Частота виявлених скарг та об’єктивних ознак захворювання
1. Прогресуюча задишка
- в спокої
10%
- при фізичному навантаженні
80%
2. Кашель
- сухий
20%
- з виділенням харкотиння
80%
3. Загальна слабість та втомлюваність
78,5%
4. Підвищення температури тіла до субфебрильних цифр
74,8%
5. Хрипи
- сухі
68%
- вологі
32%
6. Ціаноз
16%
7. Акцент 2-го тону над легеневою артерією
35,5%
8. Рентгенологічні змін в легенях
85%
ГХ і ІСГ розвивалися впродовж 5 – 32 років. У 35% хворих вперше підйом АТ
виникав у віці 32-45 років, у 5,2% - до 30 років, у 59,8% - старше 45 років.
Необхідно відмітити, що у більшості випадків (75%) констатували ГХ ІІ стадії,
ГХ І стадії – у 22,3%, ІІІ стадії – у 2,7% пацієнтів. Наявність ГХ у родичів в
анамнезі відмічено у 21 хворого (58,3%).
- Київ+380960830922