РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН РОБОТИ З РОЗВИТКУ СЛУХОВОГО СПРИЙМАННЯ У СПЕЦШКОЛАХ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ
2.1. Організація та зміст роботи з розвитку слухового сприймання у спеціальних школах для дітей з порушенням слуху
В основу визначення стану роботи з розвитку слухового сприймання в спеціальних школах України покладені наші багаторічні спостереження цього процесу в школах-інтернатах для дітей з порушенням слуху у м. Києві. Крім того, вивчався досвід роботи у ряді спецшкіл України (львівській, одеській, харківській, хустській, хмельницькій та ін.).
В усіх згаданих школах робота з розвитку слухового сприймання здійснюється у відповідності до керівних документів МОН України (Положення про спеціальні загальноосвітні навчальні заклади, навчальні плани, програми). Вчителі, що здійснюють цю роботу, мають вищу дефектологічну освіту та досвід роботи з даною категорією учнів.
Індивідуальні реабілітаційні заняття проводяться за окремим розкладом у спеціально обладнаних кабінетах. Значна частина учнів під час цих занять користується слуховими апаратами або іншою звукопідсилювальною технікою, ФМ-системами. Змістом індивідуальних занять, передбачених навчальними планами є формування звуковимовляння та розвиток слухового сприймання.
Звичайно, кожна школа має особливості в роботі з розвитку слухового сприймання. Полягають вони переважно в організації занять, плануванні роботи, обладнанні кабінетів, залученні до цієї роботи педагогів. Має місце узаконена практика, коли вчителі початкової школи ведуть у своєму класі до 6-ти годин індивідуальної роботи, а вчителі слухомовної роботи - уроки читання та ін.
Адміністрації шкіл приділяють належну увагу цьому розділу роботи, вчителі, що здійснюють індивідуальну роботу, обстоюють свою високу компетентність й сумлінне відношення до роботи. Поряд з цим вони відзначають низьку її ефективність.
Всі проблеми педагоги пов'язують з особливостями психофізичного розвитку, значним зниженням слуху учнів, поганою оснащеністю технічними засобами навчання, підручниками та наочно-дидактичним матеріалом.
Підкреслюють також, що мала ефективність роботи породжує байдужість до неї вчителів та учнів. Це часто виявляється у небажанні користуватись звукопідсилюючою апаратурою, індивідуальними слуховими апаратами на уроках і в позакласний час.
Більш детальний аналіз планів роботи вчителів, журналів обліку роботи, ознайомлення з наочно-дидактичним матеріалом слухових кабінетів, відвідання занять і т. ін. не виявило суттєвих розходжень у цих питаннях в різних школах та у вчителів однієї школи. Це давало підставу думати, що організація роботи з розвитку слухового сприймання у всіх школах приблизно однакова.
Як вже відзначалось, школи працюють за технологіями, розробленими вченими НДІ дефектології СРСР для шкіл з російською мовою навчання і перенесені в школи України ще в середині ХХ століття. В школах України з російською мовою навчання вони не зазнали істотних змін. Збереглись програми, методичні посібники і підручники.
Сурдопедагоги користуються роботами Кузьмічової О.П. [69], Назарової Л.П. [96], Соколовської Т.Р. [151], а також "Дидактическим материалом по развитию слухового восприятия" [83], складеним групою авторів (Луцько К.В. та ін.) для шкіл України з російською мовою навчання. У посібнику Назарової Л.П. [97], що вийшов у 2001 році, збережено раніше розроблені технології .
Поряд з тим, у 1990 році в Україні була розроблена експериментальна програма, а у 1997 році з певними змінами перевидана як стабільна [118], за якою в даний час працюють спеціальні школи (автор - Луцько К.В.). Назва - "Програма індивідуальних занять з розвитку слухо-зоро-вібраційного сприймання усного мовлення та формування вимови для шкіл глухих (підготовчий, 1-5-й класи)" свідчить про те, що в ній передбачена паралельна робота над розвитком слухового сприймання та формуванням "вимови" (звуковимовляння). Це хороший задум автора, бо саме при паралельній роботі над вимовлянням і розвитком слухового сприймання можуть бути задіяні всі основні аналізаторні системи. Тобто буде реалізований відомий мультисенсорний підхід до навчання дітей з порушенням слуху усному мовленню.
Проте, виникає багато запитань до її змісту та технологій. Так, у програму, введено розділи (І, VІ, VІІ) які безпосередньо з основними не пов'язані:
І. Спілкування.
ІІ. Розвиток моторики артикуляційного апарату.
ІІІ. Розвиток голосу.
ІV. Розвиток мовленнєвого дихання.
V. Говоріння. Слухо-зорово-вібраційне сприймання мовлення.
VІ. Розвиток словесної пам'яті.
VІІ. Розвиток уяви.
Всі розділи включені у зміст програми від підготовчого до п'ятого класів, але не мають належного розкриття їх змісту. Мету даної програми автор визначає так: "Допомогти сформувати у глухої дитини уміння та навички спілкування, розвити мовлення та словесно-логічне мислення, необхідне їй як при породженні власного мовлення, так і при сприйманні зверненого до неї. Ці цільові аспекти покладені в основу всієї діяльності вчителя та дитини на індивідуальних заняттях." [118, с. 3]. Індивідуальні заняття ототожнюються автором з уроками розвитку мовлення, де повинні забезпечуватись умови для спілкування, оволодіння діалогічним і монологічним мовленням, забезпечення розвитку словесної пам'яті, уявлень.
Незважаючи на вільне трактування змісту розділів, стилю викладу матеріалу, можна зробити висновок, що автор мимоволі змішує завдання розвитку слухового сприймання на матеріалі цілих слів та речень зі змістом роботи на уроках рідної мови. А визначене в меті програми стосується всього змісту навчання словесному мовленню, на яке передбачено значно більше часу у порівнянні з 1-1,5 годинами індивідуальної роботи з розвитку слухового сприймання у тиждень на дитину.
Зі змісту програми видно, хоч автор і не згадує про це, що формування звуковимовляння йде за "скороченою системою фонем", розробленою для шкіл з російською мовою навчання у відповідності до методу цілих слів.
Підтвердимо це словами