Розділ 2. ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ Г. ХОТКЕВИЧА
НА ГУЦУЛЬСЬКУ ТЕМАТИКУ ТА ЇХ СЦЕНІЧНЕ ВТІЛЕННЯ
2.1. Стильові та жанрові особливості репертуару Гуцульського театру
Безперечно, що репертуар визначає творче обличчя будь-якого театрального колективу. Для ГТ репертуар був не тільки візитною карткою, а й ідейним стрижнем і своєрідною програмою дій. Власне, репертуар став визначальним чинником в творенні ГТ як самобутнього мистецького та етносоціокультурного феномену початку ХХ ст.
Основними категоріями театрознавчого аналізу, як відомо, є стиль і жанр. С. Мокульський стверджував, що "справжній театрознавець всі окремі враження намагається розкрити з точки зору стилю і жанру, оскільки в кожній виставі ці загальні по відношенню до неї категорії знаходять вираження" [88, c. 10]. Однак якщо з категорією жанру особливих проблем не виникає, то щодо визначення стилю театрознавча наука досі не виробила чітких підходів та критеріїв, а тому й дослідники здебільшого уникають використання цього дійового інструменту аналізу. А тимчасом, визначення стилю драматурга, режисера, сценографа, акторів, вистави, окремого театру, в цілому національного театру має неабияке значення для глибинного розуміння сутності і особливостей театрального мистецтва.
Не відкидаючи кращих здобутків реалістичного напрямку в українському театрі, Г. Хоткевич творчо їх розвивав, шукав нових виражальних засобів. Особливе місце в його драматургічній спадщині посідають п'єси на гуцульську тематику, які важко втиснути в рамки існуючого на той час стилю. У цих п'єсах переплавились воєдино традиційний реалізм, романтизм, неоромантизм, що знайшли міцне підґрунтя у фольклорній творчості гуцулів.
Різнобарвна жанрова палітра гуцульських п'єс Г. Хоткевича поєднала в собі соціально-історичні драми "Антін Ревізорчук" ("Верховинці") і "Довбуш", фантастичну драму "Непросте", містеріальну драму "Гуцульський рік", соціально-фантастичну казку "Прахтикований жовнір". Творячи репертуар ГТ, Г. Хоткевич прагнув усебічно змалювати в ньому гуцула й Гуцульщину. "Таким чином, - зазначав письменник, - тут фабульність не забирала центри уваги, момент дії відступав на другий план [...] Виходило щось навпаки: в драмі дія носить пануючий характер, а все інше служить їй по-рабському, тут же сама дія стає службовим елементом, а на перший план вибивається людина, нарід цілий, його звички, його звичаї, його світогляд, його розуміння явищ природи, його вірування й забобони, його поезія й епос" [2, c. 551-552]. Однак це твердження стосувалося насамперед таких п'єс, як "Гуцульський рік" і "Непросте".
Даючи оцінку художній цінності гуцульських п'єс Г. Хоткевича, С. Чарнецький, який мав змогу бачити їх на сцені, відзначав: "Так під літературним, як і під сценічним зглядом є то річи дуже невеликої стійности. Є то коротенькі яви, основані на дуже слабій канві фабули [...] Довбуш - то дуже примітивно удраматизована істория славного ватажка опришків, а "Гуцульський рік" - то чисто етнографічні картини. Але писання Хоткевича мають одну велику прикмету: Нема в них літературного фальшовання, є в них щира простота понять, средств і способів виразу - і то саме надає їм вартість для сцени аматорів-гуцулів" [6]. Характеристику репертуарові ГТ дав також рецензент газети "Народний голос" за 16.06.1911 р., зазначивши, що він "відповідає духові і характерові цього самобутнього народного закладу" [178]. Такими є оцінки двох сучасників ГТ.
Театральну стильову ієрархію можна вибудувати таким чином: стиль епохи - стиль національної сцени - стиль конкретного театру (в даному разі - ГТ) - стиль вистави - стиль п'єси - стиль режисерський (індивідуальний) - стиль сценографічний (індивідуальний) - стиль акторський. У якому стилі, наприклад, розповідала гуцульські народні казки самобутня артистка Ганна Гулейчук, яку слухала, затаївши дихання, вишукана публіка Москви, Харкова, Одеси? Та в тому ж таки гуцульському стилі, в якому з давніх-давен розвивалась у горах усна і пісенна народна творчість, танець, писанкарство, різьбярство, ткацтво та інші види народного мистецтва. Таким чином ГТ, який зродився на народному ґрунті, як ґумка, увібрав у себе і стильові ознаки народного мистецтва гуцульського краю.
Насамперед нас цікавить стиль вистави, як кінцевого продукту творчої праці багатьох митців. Синтетичний характер вистав ГТ зумовлював формування їх художнього стилю на перетині стилів епохи, українського театру корифеїв, драматурга, режисера, сценографа, акторів, а також гуцульського стилю, який сформувався у межах Гуцульщини. У стилі вистав та стилі ГТ як самобутнього мистецького та етносоціокультурного феномену відбились не лише світогляд і художнє мислення безпосередніх учасників театрального процесу, а також рівень духовної та матеріальної культури Гуцульщини і в цілому Галичини та Буковини, включаючи навіть технічне оснащення сцени, зокрема, вид та якість освітлення. Саме тому в сучасних умовах неможливо було б відтворити тодішній ГТ, оскільки змінився світогляд людей, рівень духовної і матеріальної культури.
Особливий вплив на формування стилю вистав та стилю ГТ мав індивідуальний художній стиль Г. Хоткевича. Однак осягнути цей стиль можна лише за умов знання особливостей характеру та життєвої позиції митця. Універсально обдаровану особистість Г. Хоткевича можна віднести до етико-інтуїтивного соціотипу, до якого відносились також Г. Сковорода і Т. Шевченко, творчість яких особливо цікавила митця. Хоча в разі необхідності він міг набувати рис, притаманних іншим соціотипам. Для Г. Хоткевича характерними були риси індивідуалізму, універсального інтелекту, концептуального мислення, патріотизму, сильної волі, авантюризму, здорового честолюбства, запальної вдачі, полемічного запалу, нетерпимості до критики, прагматизму і мрійництва, бунтарства і консерватизму, комунікабельності і замкнутості, великої чуттєвості і раціональності, поетичності, відсутності сентиментальності, не виставляння своїх почуттів напоказ, надзвичайної працьовитості, новатор