РОЗДІЛ 2
ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЛОВЦІВ
2.1 Становлення та розвиток військової організації половців
"Ніколи ніщо не кінчається" - така думка сучасників будь-яких історичних подій, тому що "початок" і "кінець" завжди тісно переплетені один з одним. Розрізняти їх можна тільки на великій відстані. Ось тому проникнення половців у східноєвропейські степи здавалося хроністам XI ст. тільки черговими варіаціями розстановки сил [1, с. 299].
Назва "половці" має руське походження і не є самоназвою цього народу. Середньовічні автори, які писали на грецькій і латинській мовах, називали половців куманами або команами. Арабські і персидські географи і історики IX- X ст. згадують країну і народ кимаків, а також кипчаків. Про це добре знали руські літописці, які іноді вважали потрібним роз'яснити в своїх записах: "...половці, рекше комани".
Предки половців у IV - VII ст. кочували у степах між відрогами Монгольського Алтаю і Східного Тянь-Шаню і були відомі в китайських джерелах під ім'ям сеяньто. У першій половині VII ст. вони утворили свою державу, яка незабаром була знищена Китаєм і племенами уйгурів. Рятуючись від переслідування переможців, вони змінили племінну назву сери на кипчаки ("злощасні") і відкочовували у верхів'я Іртиша і у Східноказахстанські степи. У VIII- IX ст. кимаки і кипчаки-половці мешкали також за Уральським хребтом, про що писав Гардізі, якій користувався джерелами VIII - IX ст.
У VII ст. кимаки кочували на землях на північ від Алтаю - в Приіртиш?ї і входили до складу Західнотюркського і Уйгурського каганатів. Із загибеллю останніх утворилося ядро кимакського племінного союзу, очолюване шадом (принцом). Плем'я имак (ийемак, кимак) було на чолі союзу, а пізніше - Кимакського каганату. Не виключено, що саме під час складання цього степового утворення, яке складалося з семи племен, з'явилася в степу приказка: "У змії сім голів", приведена Махмудом Кажгарським у фундаментальній праці "Родовідна тюрок" [2, с. 48]. Кимакській каганат у Х ст. був одним з найсерйозніших ворогів Киргизького каганату, розташованого на схід від нього [3, с. 94]. Він утворився в кінці IX- початку X ст. [4, с. 37-39].
Головне плем'я кимаків розселилося в значній масі по берегах Іртиша. Кипчаки за відомостями "Худуда-ал-Алама", займали окрему західну територію. На північ від кипчаків і кимаків тягнулися неозорі лісові простори. Взагалі кипчаки, як військові союзники і васали були відомі в багатьох євразійських державах середньовіччя: в Хорезмі [5, с. 62, 154], на Русі
[6, с. 224; 38; 39; 40], в Візантії [7, с. 112 - 126], в Грузії [8, с. 342 - 344].
В Х ст. Ібн Хаукаль на прикладеній до свого твору карті відзначив, що кипчако-кимакські племена кочували разом з огузами в степах на північ від Аральського моря, а ал-Масуді десь у цей же час писав, що всі вони кочували по Ембі і Уралу: "Між їх гирлами 10 днів шляху; на них розташовані зимові і літні кочовища кимаків і огузів" [4, с. 63]. Зі свідчень грузинських літописів і істориків відомо, що наприкінці ХI ст. на Північному Кавказі мешкали кипчаки
[8, с. 117]. Таким чином, кубанські кургани, які з'явилися не раніше ХI ст., а, ймовірно, ХII ст., повинні належати половцям, які кочували в цей час у степах Східної Європи і Північного Кавказу [8, с. 171]. На південній околиці аулу Ікон-Халк, на р. Малому Зеленчуку, Є.П. Алексєєвою в напівзруйнованому кургані знайдені уламки людських кісток і залізні предмети. Курган - кипчакський, оскільки поховання під курганом зі стрілами, стременами, петлями. Він не може належати аланам, адигам, які не ховали своїх небіжчиків під курганами, які не клали в могили приналежності кінської збруї [9, с. 101]. Про перебування половців на Північному Кавказі свідчать пам'ятники, так звані кам'яні баби [10, с. 167 - 197].
На чолі Кимакського державного утворення в Х ст. стояв каган, а кипчаків які входили у каганат, очолював за відомостями "Худуд-ал-Алама" "малик" (див. додаток Б.1), що відповідає тюркському титулу "хан". Це підтверджується ал-Хорезмі, який вказує: "Хакан - це хан ханів, тобто ватажок ватажків, подібно тому як перси говорять шахан - шах [4, с. 116]. Гардізі дуже безумовно говорить про майнову неоднорідність кимаків, а ал-Ідрісі підкреслює, що "тільки знатні носять одяг з червоного і жовтого шовку".У кимаків були і піші воїни, які вибиралися з бідняків, які не мали власного коня [11, с. 31].
Проте, відомості письмових і археологічних джерел про Кимакській каганат дуже уривчасті і обмежені. Тим більше це торкається окремих частин цієї держави, у тому числі найбільшої і самостійної - Кипчакського ханства. У західній частині нинішнього Казахстану в Х ст. кочували кипчаки, які в візантійських джерелах називалися куманами, а у руських літописах - половцями. Процес класоутворення у всіх кочівників відбувався в різний час. Навіть ще на початку Х ст. огузи, судячи з розповіді арабського мандрівника Ібн Фадлана, мешкали в умовах первісно-громадського ладу. З общини виділилися багаті скотарі, що володіли стадами, в яких налічувалося до 10 тис. коней і до 100 тис. овець. З другого боку з'явилися скотарі - бідняки, які зберегли особисту свободу. Усі справи розв'язувалися на зібраннях родових старшин [12, с. 478-479].
Загальною тенденцією кипчакського суспільства аж до монгольського нашестя на початку XIII ст. була тенденція розвитку (підйому): з невеликого племені, згаданого в китайської хроніці, вони до початку другого тисячоліття перетворилися на сильне, дієздатне і численне етноутворення, з політичним впливом і військовим потенціалом якого, доводилося зважати не тільки дряхліючи Візантії, але і могутній Русі [11, с. 3].
Кипчаки, які кочували на західних околицях каганату в Х ст. не схильні були приймати і осягати чужі їм релігійні системи. Їм були необхідні рішучі дії і ідеологія, яка давала б обґрунтовування цим діям.
Реальних чинників накопичилось достатньо. Перш за все для випасу стад, які ростуть з кожним роком, були необхідні нові пасовища