РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПОЗААУДИТОРНІЙ РОБОТІ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.
Дослідження показує, що в другій половині ХХ ст. у вищих педагогічних закладах України позааудиторна робота здійснюється переважно за такими напрямами:
* соціокультурний, який передбачає допомогу студенту у визначенні свого статусу як особистості шляхом уключення у систему соціальних відносин, зростання престижу й авторитету, виконання різних соціальних ролей, залучення до участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства;
* художньо-естетичний, що забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку й самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих національних і світових культурологічних надбань, сприяє виробленню вмінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу;
* науково-дослідницький - передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідну, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого освоєння світу;
* природничий - забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), усвідомлення себе частиною природи та можливість постійного спілкування з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем; залучення до практичної природоохоронної роботи, екологічної діяльності зі збереження навколишнього середовища [92, 120].
Такі напрямки діяльності мають створити умови для професійної підготовки та самовизначення особистості від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності, підготовку молоді до змін професій, адаптації до ринкової економіки.
Аргументами на користь цих напрямів є результат аналізу матеріалів педагогічної преси, літератури досліджуваного періоду, звітів ВНЗ про виховну роботу, а також експериментальних історико-педагогічних досліджень із даної тематики
2.1. Студентська група як середовище професійного зростання майбутнього педагога
Проведене дослідження свідчить, що в зазначений період студентська група була могутнім фактором, умовою, необхідним середовищем для професійно-педагогічного зростання майбутнього вчителя.
Виховна робота в студентських групах, як уже зазначалося, надзвичайно важлива, тому що саме вона сприяє цілісному формуванню особистості та її самовираженню, дає можливість кожному студенту випробувати себе в будь-якій діяльності, веде до самореалізації. Крім того, робота, яка проводиться в студентських групах, доповнює навчальний процес саме тими складовими, які потрібні для подальшого формування майбутнього фахівця.
Проблема становлення молоді, студентства, отримання ними певних можливостей для подальшого розвитку завжди була актуальною. У ході дослідження встановлено, що виховна робота у вищих навчальних закладах, а саме її мета, зміст, форми та методи залежали переважно від соціальних, економічних та політичних умов. Так, аналіз педагогічної преси та історико-педагогічної літератури [18; 32; 43; 52; 56; 70; 89; 103; 109; 135; 145; 162; 167; 173; 175; 205; 211; 220; 224; 245; 254] свідчить, що зміст виховної роботи у вищих навчальних закладах Радянського Союзу 50-60 рр. характеризується надзвичайною політизованістю, активністю політичних та науково-дослідницьких товариств. Цей історичний період увібрав у себе дух свого часу, тобто політична ситуація в країні не могла не відобразитися та не залишити свій відбиток на напрямах розвитку й становлення системи освіти.
Досліджуваний період характеризується становленням нових навчальних закладів, створенням ними власних традицій, визначенням своїх орієнтирів. Керівні органи інститутів ставлять перед собою певні вимоги та задачі, зокрема працюють над створенням професійних та висококваліфікованих професорсько-викладацьких колективів, здатних аналізувати свою роботу, критикувати недоліки та сприймати критику; проводять роботу в напрямку формування дисциплінованості студентів та їхньої високої успішності; створюють умови для виховання в студентів вимогливості до себе та інших, їх самостійності.
У ці роки було накопичено багатий досвід щодо нерозривного взаємного зв'язку технічної, організаційної та виховної роботи. Важливою ознакою періоду стає те, що з метою посилення та розвитку вимогливості студентів самих до себе, оточуючого колективу та підвищення рівня їхньої успішності посилювалась робота в студентських групах. Результати роботи в цьому напрямку відображені в деяких дослідженнях того часу, в яких на прикладі роботи московських та ленінградських інститутів було доведено про плідний та корисний вплив спільної роботи студентів на їх особистісний розвиток [56].
Завдання, які висували педагоги в 50-60 рр. до виховного процесу в інститутах, були такими: розвивати та розповсюджувати ініціативи молоді, виховувати в молодих людях творче ставлення до навчання та суспільного життя. Проте вже тоді критично відзначалося, що реалізації цих завдань заважають деякі недоліки системи, зокрема, формалізм.
Як показало дослідження, в цей період робота кураторів із групами не давала позитивних наслідків, тому керівництво інститутів вирішило закріпити студентські групи до окремих кафедр, що згідно з їхнім аналізом через три роки принесло в цілому непогані результати.
Важливим напрямом роботи викладачів у вищих навчальних закладах у 60-х рр. було встановлення контакту зі студентами. З цією метою викладачі намагалися залучати до роботи зі студентством деканати та громадські організації (комсомольську організацію та профспілку). Метою такої співпраці було розширення світогляду студентів, підвищення загальної успішності.
У цей період розповсюдження набуває школа молодого лектора, в якій студенти навчалися ораторському мистецтву, шліфували пропагандистські вміння