РОЗДІЛ 2
ГАЇВКИ ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ВЕСНЯНОК
Коли наприкінці XVIII - і на початку ХІХ ст. розпочався більш-менш систематичний збір етнографічних і фольклорних матеріалів, то збирачі застали вже дуже поруйновані давні традиції обрядової народної культури. Далися взнаки не тільки час, а й тривала боротьба церкви з язичництвом, до якого часто не перебираючи зараховували усе з давніх народних звичаїв, обрядів, вірувань, оголошуючи культурний спадок предків "поза законом".
Та все ж збирачі і дослідники того раннього часу і пізніших десятиліть змогли ще зафіксувати чимало цінних пам'яток народної старовини, на основі яких стало можливим розкрити зміст і значення давніх обрядових традицій, реконструювати в ряді випадків їх достовірну структуру і функціональну семантику.
У світлі зібраних фольклорних і етнографічних матеріалів особливо рельєфно вимальовується величаве відзначення нашими далекими предками настання пори пробудження природи, приходу життєдайного Великого Дня - Весни. Дослідники весняної обрядовості і обрядової поезії різних народів на основі порівняльного аналізу дійшли висновку про винятково добру і багату збе-реженість їх пам'яток у ще живому побутуванні, особливо в українців [4; 253].
І справді, в різних місцевостях етнічної території України зафіксовані відомості про обряди і звичаї та пов'язані з ними обрядові пісні, виконання яких було приурочене до певних віх весняного періоду народного календаря. В сукупності пісенний репертуар обрядів і звичаїв весняної пори об'єднується в цикл весняної народної обрядової поезії. Цей цикл можна було б назвати веснянками. Однак слід мати на увазі, що саме народне поняття "веснянки" ("веснянка") не скрізь вживалося в традиції українців. А там, де воно вживалося, то, навіть враховуючи його локальні різновиди і лексичні варіанти ("веснові пісні", "веснушки"), стосувалося не всього масиву весняно-обрядової пісенності, а лише певної її частини, здебільшого ранньовесняної.
Тому охоплення у фольклористиці (до речі, не тільки в українській, а й у російській і білоруській) поняттям "веснянки" всього чи більшої частини циклу весняних пісень (обрядових і необрядових) є умовним і загалом неадекватним до змісту цього слова в народному розумінні. Це варто мати на увазі для подальших суджень про гаївки як видову складову веснянок.
У науці аргументовано стверджено, що весняна обрядовість і її пісенний традиційний супровід походять від язичницьких урочистостей, що були пов'язані з різними етапами і роботами вегетаційного весняного періоду. Згодом традиція цих урочистостей значною мірою дістала прикріплення до свят християнського церковного календаря. Так вона з більшою чи меншою збереженістю дійшла до новішого часу, утворюючи не якийсь єдиний обрядовий комплекс, а, властиво, кілька.
Це стосується і пісенного обрядового репертуару весняної пори. Оскільки звичай "співати весну" (вираз зі східної частини українського Полісся) мав в українців значну тривалість у часі - від ранньої весни до Зелених свят, тобто до пори переходу весни в літо, то і репертуар цей залежно від його часової і обрядової приуроченості виразно поділяється на кілька груп. Ці групи мають і свій змістовий та поетичний вираз, що дає підставу трактувати їх як певні жанрові види весняної обрядової пісенності.
Спробуємо розглянути ці групи у часовій послідовності їх приуроченості і виконання. Відразу треба зазначити, що, як можна судити на основі зібраних матеріалів і наявних досліджень, ці види побутували не на всій території України або не скрізь збереглися і дійшли до того часу, коли їх змогли б записати збирачі. Тому, укладаючи пропоновану схему, вказуємо на відомості про місцевості їх зафіксованого побутування.
Найранішою щодо часу виконання є група закличних веснянок. Вони ще означаються в народі "кликати", "виглядати" чи "гукати" весну і найкраще збереглися на українському та білоруському Поліссі. "Першу веснянку", як тут називали, починали співати на свято Стрітення Господнє - 15 лютого (тут і далі подаємо датування свят за новим стилем), назва якого в народній традиції потрактована як день зустрічі зими з літом ("зима з літом зустрічається"). До
цього дня в християнський час було прив'язано цілий комплекс давніх вірувань та обрядів, що налаштовували на швидкий прихід весни, неминучість її пере-моги над зимою і на активну участь людини (її волі, слова і діла) у сприянні цьому.
Відгомін таких вірувань та обрядів зберігся в приурочених до Стрітення ворожіннях і прогнозуваннях погоди на весну і літо, в оповіданнях про "моцування" (змагання) зими з літом - "Котре котрого переможе" [40, т.1, c.197-198]. Мотив віщування й заклинання весни виразно звучить і в закличних веснянках та в характері їх виконання:
Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати [116, c.146]
Подекуди раннє виконання веснянок пов'язувалося з появою перших ознак весняного пробудження природи: проталин на снігу, свіжої зелені, прильоту перших птахів. Тоді дівчата вибігали на двір, збиралися на осонні і починали співати веснянок. Традиційними місцями, де співалися закличні веснянки, були береги рік, озер, вулиці, вигони, підвищені місця, горби. На волинському Поліссі був звичай співати ранні веснянки, які тут називаються "рогульками" на підмостках з-під стогів сіна або соломи [129, c.386].
Спів веснянок посилювався з появою перших вісників весни - прильотом птахів. У народній традиції початок цієї пори визначався святом Першого і другого знайдення (обрітення) голови Івана Хрестителя (8(9) березня), назва його осмислювалася як "обернення": птахи "обертаються до нас головами, збираються летіти до нас" [40, т. 1, с.216].
У веснянках, приурочених до цієї пори, поряд з закличними мотивами, значне місце посідають звертання до птахів з проханням принести різні дари, житейські блага, радість і красу:
Ой вилинь, вилинь, гоголю, Зеленеє житечко,
Винеси літо з собою, Хрещатенький барвіночок,