РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ЛІЗИНГОВИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ
2.1 Методи управління ризиками фінансування лізингових проектів
Аналіз методів управління ризиками фінансування лізингових проектів передбачає дослідження можливостей своєчасного одержання фінансування в необхідному обсязі і за прийнятною вартістю. Тому в теоретичному плані розробка моделі росту компанії з найкращим співвідношенням ризик-прибутковість, повинна бути безпосередньо пов'язана з визначенням стратегії фінансування. Стратегія фінансування лізингової діяльності повинна базуватися на таких принципах, як доступність джерел фінансування, їх комбінація і логічна послідовність використання, достатність і ефективність. Тобто стратегія фінансування передбачає використання доступних джерел у визначеній комбінації і логічній послідовності, таким чином, щоб можливості його одержання були реальними, обсяги - достатніми, а вартість - найменшою.
В економічній літературі можна зустріти висвітлення окремих аспектів фінансування діяльності компаній. Але зміст цих публікацій носить фрагментарний характер і в них зовсім не розглядались питання оцінки ризиків використання різних джерел фінансування. Тому подальша розробка теоретичних і практичних засад цієї проблеми є актуальним завданням з наукової та практичної точок зору.
Для управління ризиками фінансування, як було зазначено в попередньому розділі, найбільш прийнятними є диверсифікація та лімітування. Лімітування полягає у встановленні лімітів на залучення кожного джерела фінансування лізингових проектів, у формуванні оптимальних пропорцій залучення джерел фінансування. Диверсифікація передбачає пошук різних джерел та формування оптимальної стратегії фінансування лізингових проектів та діяльності компанії в цілому виходячи з найкращого співвідношення "ризик-прибутковість".
Стратегія фінансування лізингової діяльності з урахуванням ризиковості передбачає класифікацію існуючих джерел фінансування, які найбільш часто використовуються в практиці лізингових компаній.
Традиційним є застосування банківського кредиту як складової частини більшості лізингових угод. Приймаючи рішення про кредитування конкретної лізингової угоди, банківські фахівці застосовують різні методики, пов'язані з оцінкою ризиків лізингових проектів, проте, загальні підходи в такому аналізі прослідковуються досить чітко.
Основним положенням методики є аналіз лізингоодержувача як реального позичальника, який використовує активи у виробничих цілях для формування грошових надходжень, щоб сплатити лізингові платежі, і тим самим забезпечити погашення боргу за позичкою лізинговій компанії.
Відмінністю лізингової схеми фінансування від прямого кредитування є наявність фінансового посередника (лізингової компанії) між банком і лізингоодержувачем, проте, загальноприйнята практика кредитування тут в цілому зберігається. Аналіз проекту через наявність фінансового посередника дещо ускладнюється, оскільки доводиться аналізувати як лізингову компанію, так і лізингоодержувача. Останній - опосередкований банківський позичальник при лізингу - має відповідати всім стандартним положенням, які пред'являються банком при наданні кредиту: підтримувати визначені банком фінансові показники, погоджувати з ним зміни в структурі своєї власності, одержувати його згоду на залучення додаткових позикових коштів, видачу поручительств і т.і. Порядок надання банківського кредиту та особливості оформлення кредитного договору банку з лізинговою компанією представлені в додатку Б.
При вивченні кредитної структури і джерел повернення кредиту розглядаються як кредит лізинговій компанії, так і лізинг лізингоодержувачу. Основною метою такого підходу є збереження відповідності лізингу прямому кредитуванню. Крім зіставлення сум фінансування і їх вартостей, при такому підході узагальнюються часові структури кредиту і лізингу (перевіряється відповідність графіків погашення кредитів і лізингових платежів), а також виявляється наявність альтернативних джерел повернення кредиту. Інформація про лізингову компанію, безпосереднього позичальника коштів банку, розглядається поряд із інформацією про лізингоодержувача, і додається до аналізу кредитної структури і джерел повернення кредиту.
В банківській практиці широко використовується фінансування проектів, при якому наданий банком кредит забезпечується грошовими надходженнями від реалізації самого проекту. Відповідно до цієї практики, лізингова компанія могла б надати банку для забезпечення кредиту обладнання як заставу з можливістю переуступки прав по лізингу (в першу чергу права одержання лізингових платежів).
Але банківський кредит є не єдиним джерелом, який може бути використаний для фінансування лізингових проектів. На сучасному етапі актуальним є дослідження інших джерел залучення коштів для фінансування лізингових проектів з метою диверсифікації ризиків та скорочення сукупної вартості залучених ресурсів. До альтернативних можливостей фінансування лізингових угод можна віднести комерційне кредитування, що надається постачальниками об'єктів лізингу, фінансування під уступку грошової вимоги (факторинг), розміщення на фондовому ринку облігацій, а також збільшення статутного капіталу.
В ролі кредитора лізингової компанії може виступати не тільки банк, але і фізична/юридична особа, якщо це не заборонено законодавством. Найбільш поширеною є практика надання грошових кредитів фізичними і юридичними особами, які є засновниками лізингової компанії, на підставі договору позики, а також кредитними спілками.
Інший різновид небанківських комерційних кредитів, позичальниками по яких виступають лізингові компанії - це аванси і попередні оплати, що вносяться лізингоодержувачами відповідно до укладених лізингових договорів. Аванси і попередні оплати забезпечують майже безкоштовне і безризикове фінансування конкретних лізингових угод.
Комерційним кредитом постачальника прийнято вважати кредит, наданий у товарній формі продавцем
- Київ+380960830922