розділ 2.3. розділу 2 цього дисертаційного дослідження.
розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Основним змістом предмету доказування, як відмічав М. Строгович, завжди є склад злочину. Елементами предмету доказування є фактичні обставини, що має безпосередній зв'язок з нормами кримінального права. Останні визначають об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону складу злочину, можуть вказувати на ряд окремих обставин, за наявності яких те чи інше діяння може розглядатись як злочин. По суті, норми кримінального права відповідають елементам складу злочину [234, 159- 160]. Предмет доказування визначають уявну модель діянь, за вчинення яких має наставати конкретна кримінальна відповідальність [235, 48].
Деякі вчені виділяють в предметі доказування головний факт і допоміжні факти. Під головним фактом вони розуміють вину конкретної особи у вчиненні злочину, а під допоміжними фактами - ті факти, за допомогою яких встановлюються істотні для справи обставини [236, 21]. Однак, більш розповсюдженою є думка, яка заперечує поняття головного факту: "По суті, всі обставини, що входять до предмету доказування, вважаються "головними", тобто такими, що однаково підлягають доказуванню" [237, 545].
У ст. 64 КПК України про склад злочину прямо не йдеться. Водночас, пункти 2, 3 ч. 1 ст. 324 КПК України передбачають, що постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, "чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений" та "чи винен підсудний у вчиненні цього злочину". Фактично формулювання "винність обвинуваченого у вчиненні злочину" (п. 2 ст. 64 КПК України) і "чи винен підсудний у вчиненні цього злочину" (п. 3 ч. 1 ст. 324 КПК України) в цьому аспекті мають однакове значення.
Як правило формулювання "подія злочину" ототожнюється з обставинами об'єктивної сторони складу злочину [238, 189]. На наш погляд, з таким розумінням цього формулювання погодитись неможна. В пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК України мова йде про подію злочину і склад злочину як про дві різні підстави, що виключають провадження в кримінальній справі. Враховуючи це, ототожнення формулювання "подія злочину" з обставинами об'єктивної сторони складу злочину означає виведення об'єктивної сторони за межі складу злочину, що суперечить визначенню складу злочину, принаймні в межах його традиційного розуміння.
Як зазначають деякі вчені, термін "винність" у п. 2 ст. 64 КПК України необхідно вживати у значенні "вина" [238, 189 - 190; 239, 273; 240, 268].
На думку інших вчених, для встановлення винності обвинуваченого (в розумінні п. 2 ст. 64 КПК України) в залежності від конкретних обставин справи має бути доведено, що особа може бути суб'єктом злочину (вік, осудність). Якщо мова йде про злочин, де відповідальність несе лише спеціальний суб'єкт (службова особа, військовослужбовець), необхідно встановити ознаки, що характеризують спеціального суб'єкта злочину. Крім того мають бути встановлені форма вини у вигляді умислу або необережності і мотиви злочину [241, 116].
Також висловлюється думка, що вимога про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви, "передбачає необхідність встановлення всіх суб'єктів і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив і мета)" [242, 112]. Схоже положення міститься в п. 2 ч.1 ст. 73 КПК РФ, де зазначено, що при провадженні кримінальної справи підлягає доказуванню винність особи у вчиненні злочину, форма її вини та мотиви [243, 203], і в п. 2 ч. 1 ст. 157 проекту КПК України, де зазначено, що при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді підлягають доказуванню винуватість підозрюваного, обвинуваченого, підсудного у вчиненні злочину, форма вини, мотив та мета злочину.
Деякі вчені вважають, що винність - це термін кримінально-процесуального права [244, 272]. При цьому вони зазначають, що для процесуаліста винність- це атрибут правозастосовчої сфери.
В кримінально-процесуальному значенні, зазначає Р. Міхєєв, встановити винність субє'кта - це у встановленому законом порядку, за допомогою процесуальних засобів і криміналістичних методів довести вину особи: сам факт винності (або невинності) суб'єкта, форму, зміст і ступінь його вини, мотив та мету вчинення злочину, інші ознаки суб'єктивної сторони, вказані в кримінальному законі; обгрунтувати винність (невинність) суб'єкта, форму, зміст і ступінь його вини фактичними обставинами справи в їх сукупності і відобразити результати встановлення вини суб'єкта у вироку та інших процесуальних документах. Лише тоді вирок суду про винність (невинність) суб'єкта можна визнати законним та обгрунтованим [245, 8].
Щоб уникнути прогалин і помилок, на думку В. Заблоцького, в кожному випадку встановлення винності обвинуваченого предмет дослідження має охоплювати весь об'єм законодавчих ознак суб'єктивної сторони злочинних проявів у будь-якому злочині, незалежно від його юридичної конструкції і форми прояву [245, 31].
Роз'яснюючи положення п. 2 ст. 324 КПК України, - чи має місце в діянні склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений, - деякі вчені-процесуалісти зазначають, що це питання стосується складу злочину. Якщо склад злочину в діянні відсутній, необхідності в обговоренні питання, якою саме статтею кримінального закону він передбачений, немає. Суд обговорює це питання, якщо на нього отримана позитивна відповідь [238, 632]. При цьому в науковій літературі з кримінально-процесуального права не дається конкретного визначення складу злочину.
Вирішення питання про винність підсудного (п. 3 ч. 1 ст. 324 КПК України) інколи пов'язується з необхідністю визначення судом форми вини підсудного, мотиву та мети вчиненого ним злочину, а також встановлення, чи немає інших обставин, що виключають винність особи у вчиненні злочину [241, 315]. Аналогічна з п. 3 ч. 1 ст.
- Київ+380960830922