РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ВНУТРІШНЬОІМПЕРСЬКИХ ВІДНОСИН
У 1921-1923 рр
Під час Першої світової війни розвиток домініонів (політичний та економічний) йде швидкими темпами. Це призводить до того, що на початку 1920-х років спостерігається загострення відносин усередині Британської імперії. Домініони прагнули зайняти становище в імперії, рівне метрополії. Великобританія, у свою чергу, намагалася утримати свої лідируючі позиції.
Значну роль у вирішенні складних внутрішньоімперських протиріч відігравали імперські конференції. Конференції 1921 і 1923 років мали велике значення, тому що вони були скликані в повоєнний час, коли домініони відкрито заявили про бажання рівності з метрополією.
У цей час (із початку 1920-х років) активізується діяльність політичних партій домініонів. Треба зауважити, що саме політичні партії в деяких країнах (ліберальна в Канаді і національна в ПАС) виступили з вимогами рівності своїх урядів з урядом Великої Британії.
Змінилося відношення урядів домініонів до вирішення зовнішньополітичних питань Британської імперії. Якщо домініони вступили в Першу світову війну автоматично, як підпорядковані Великобританії держави, те вже в 1922 році їхні парламенти вирішували, чи будуть війська їхніх країн брати участь у цьому конфлікті. Конкретним прикладом цього була Чанакська криза 1922 року.
Таким чином, події 1921-1923 років показали, що британський уряд починає усвідомлювати неможливість збереження колишніх відносин із домініонами.
Перші кроки на шляху трансформації Британської імперії були зроблені саме в цей період.
2.1. Відношення домініонів до питань внутрішньоімперської політики
По закінченню Першої світової війни Британська імперія являла собою складну державну структуру. Вона складалась з метрополії, домініонів і колоній.
Регулярні зносини між британським урядом і урядами домініонів здійснювалися через генерал-губернаторів, які призначалися урядом Великої Британії в домініони. Для того, щоб показати, наскільки важливі домініони для імперії, а також для вирішення найбільш складних внутрішньоімперських питань скликалися конференції.
Практика проведення колоніальних, а згодом імперських конференцій, бере свій початок у середині 80-х років XIX століття. У 1884 році в Оттаві (Канада) була скликана перша конференція колоніальних прем'єрів. Вона була присвячена ювілею царювання королеви Вікторії (див. дод. Б). Надалі конференції скликалися час від часу - у 1897, 1902, 1907, 1911 роках. На цих конференціях обговорювалися питання внутрішньоімперської політики, які не торкалися правових відносин метрополії і домініонів.
Чергова імперська конференція 1917 року проходила в умовах військового часу. Домініони висунули на конференції вимоги, що припускали їхню рівність із метрополією в зовнішній політиці. На імперській конференції 1917 року під тиском домініонів, особливо Канади, була прийнята резолюція, у якій признавалася необхідність базувати відносини усередині імперії "на повному визнанні домініонів як автономних націй імперського союзу держав... і визнанні прав на адекватний голос у зовнішній політиці" [43, с.265-267]. Поряд із цим конференцією була прийнята резолюція про імперські преференції, що надавалися деяким товарам Великобританії і домініонів на ринках імперії.
У домініонах, які брали участь у Першій світовій війні й у наступному перерозподілу світу на Паризькій конференції, виникла тенденція створювати свої власні "колоніальні" імперії в мініатюрі. Економічною основою цього було зміцнення місцевої буржуазії, що нажилася на військових поставках. Накопичення капіталу і тимчасове звільнення ринків домініонів від конкуренції британських товарів створили сприятливі умови для інвестування промисловості. Після війни верхівка домініонів вимагала захоплення нових ринків.
У боротьбі за перерозподіл ринків і сфер впливу буржуазія домініонів, яка виросла і зміцніла за роки війни, об'єктивно виступила в ролі тієї сили, яка прагнула зруйнувати державну надбудову, що забезпечує централізоване керування Британською імперією. Британські правлячі кола в основному реально оцінювали виниклу загрозу своїй одноособової влад в рамках імперії з боку домініонів.
Для вирішення складних проблем між метрополією і домініонами Великобританія використовувала в якості вирішальної сили імперські конференції. Як правило, на цих конференціях сторону британського уряду займали більшість домініонів.
Імперська конференція 1921 року, на думку Великобританії, повинна була продовжити цю традицію.
Скликаючи конференцію, британський уряд сподівався, що йому вдасться перебороти відцентрові сили усередині імперії. За планами британського кабінету, конференція повинна була стати основою для створення постійного імперського кабінету, як органу керування всією імперією. Керівники Великобританії розуміли, що за допомогою єдиного централізованого органу легше управляти тими частинами імперії (у даному випадку малися на увазі домініони), які не завжди погоджувалися з рішеннями британського кабінету. Уряд Великої Британії сподівався створити постійний імперський кабінет за допомогою буржуазії домініонів, що знаходилася при владі в цих країнах у повоєнний період.
У.Черчілль, який був тоді міністром у справах колоній, заявив у квітні 1921 року, що "цей рік - дуже важливий рік у житті Британської імперії, тому що він стане датою першого засідання імперського кабінету в мирний час. Це засідання буде не таким, як старі імперські конференції, а засіданням першого постійного кабінету"[44, с.17].
Надії Великобританії на підтримку своєї політики з боку буржуазії домініонів на конференції виправдалися лише частково. Підтвердженням цього може служити публічна заява в жовтні 1920 року прем'єр-міністра Канади Роберта Бордена. Він сказав: "якщо самоврядні домініони не будуть мати відповідного голосу і впливу в напрямку зовнішньої політики імперії, мабуть, деякі з н