РОЗДІЛ 2
ВИТОКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ГУМАНІТАРНІЙ СФЕРІ
У структурі традиційних українсько-польських стосунків важливу роль відіграє співробітництво в гуманітарній сфері. Саме освітні, наукові, мистецькі, молодіжні, туристично-спортивні зв'язки, допомога в охороні здоров'я між сусідніми державами і народами вважаються найбільш стійкими, масовими, результативними. Їхнє становлення часто відбувається як складний і суперечливий процес, хоча від самого початку в ньому переважають тенденції взаємозближення і порозуміння. Прикладом цього може служити увесь попередній хід українсько-польських взаємин, кращі надбання яких склали вагому частку сучасної структури міждержавних відносин.
Для кращого розуміння сучасного стану українсько-польської взаємодії в гуманітарній сфері корисним є її ретроспективний аналіз - показ основних видів і форм зв'язків у різні історичні проміжки часу. Отож, мета даного підрозділу - висвітлити традиції двосторонніх гуманітарних взаємин, прослідкувати їх еволюцію, врахувавши політичні, економічні та соціальні реалії різних епох. Саме ці чинники здебільшого визначали динаміку й обсяг контактів у гуманітарній сфері між багатьма народами світу, в тому числі, й між українцями та поляками.
Загальновизнано, що духовна взаємодія між окремими людьми, та цілими спільнотами тісно пов'язана із загальним процесом історичного розвитку. У цьому сенсі правомірним є твердження, що сукупність українсько-польських зв'язків являє собою складну, багатогалузеву систему. Вона почала формуватись, умовно, ще у серед. І тис. н. е., коли відбувся поділ єдиного праслов'янського субстрату на південну, західну та східну гілки /420; 464/127)?. Усвідомлення цієї генетичної спільності було притаманне ще авторам літописів та хронік ХІІ - ХІV ст., які прослідковували походження слов'ян від біблійних
патріархів /122; 135; 381/128)?. У фольклорі також інтерпретувалися спільні мотиви /301; 319; 320/129)?.
Згідно з сучасним науковим трактуванням, система українсько-польських відносин у гуманітарній сфері охоплює культуру, мистецтво, науку, освіту, молодіжні та туристично-спортивні зв'язки, співпрацю у справі охорони здоров'я населення. Багато в чому це співробітництво залежить від факторів економічних та географічних. Важливим, і навіть основоположним елементом гуманітарної політики у її міжнародному вимірі є державність. Вона виступає не тільки рушієм етнічного згуртування населення в рамках певного політичного утворення, але й запорукою взаємин у гуманітарній сфері з мешканцями сусідніх країн /354/130)?.
Як відомо, перша українська держава - Київська Русь, як і п'ястівська Польща, виникла близько середини IX ст. Майже синхронно відбулася і християнізація цих земель (Польщі - у 966 р., Русі - у 988 р.), яка, однак, мала двозначні наслідки. З одного боку, нова релігія ввела дві молоді країни у світ тодішньої цивілізації та культури /334/131)?. Це дозволило їм навіть започаткувати, як стверджує О. Головко, офіційні відносини між собою, уклавши у 992 р. договір "миру та любові" /284; 285/132)?. З іншого боку, давньоруська і старопольська держави почали уособлювати різні полюси у розвитку слов'янської культури, прийнявши нову віру, відповідно, з Константинополя та з Риму /312; 410/133)?.
На кінець X ст. вселенська християнська церква офіційно ще не розпалася, хоча послуговування її течій різними богослужебними мовами (грецькою і латинською) свідчило про неминучість розколу. Мова богослужебна, літургійна одночасно була й мовою письменства, якою користувалися освічені люди майбутніх православних і католицьких країн. Отже, за їх посередництвом, літературна мова ставала одним з головних факторів, що формували соціально-політичну і культурну спільність населення Київської Русі та Польщі /419/134)?.
Магістральним же напрямком розвитку етнічної спільності у середньовіччі був конфесійний. Керуючись цим, італійський професор Р. Піккіо ввів у науковий обіг поняття "латинська слов'янщина" і "православна слов'янщина". Власне, більш аргументоване їх пояснення запропонував академік Я. Ісаєвич. На його думку, "латинська слов'янщина" - це слов'янські землі (в тому числі й польські), де культура, з моменту прийняття християнства, почала розвиватись на базі зразків західноєвропейської естетики. "Православна слов'янщина" - насамперед територія Київської Русі, для якої культура Візантії служила не основою, а лише орієнтиром духовного розвитку /321/135)?.
Проте, чужорідні культурні впливи не змогли ізолювати один від одного споріднені за походженням, мовою, звичаями і традиціями, економічними системами й політичними інтересами слов'янські народи. Підтвердженням цього є згаданий вище факт початку офіційних відносин між Київською Руссю та Польщею у 992 р. Вже тоді, прагнучи досягнути згоди, вони виступали не як політичні конкуренти, а як країни, що знаходяться на однакових щаблях розвитку і дбають про створення фундаменту для суверенного існування /496/136)?.
Демонстрацією та узаконенням такого принципу міждержавного спілкування в часи середньовіччя були, насамперед, династичні шлюби. Тому закономірно, що з кінця X ст., як дозволяють твердити джерела, встановились міцні матримоніальні зв'язки між владними верхівками Київської Русі та Польщі. Руські князівни стали дружинами багатьох П'ястів: Болеслава І Хороброго (992 - 1025 рр.)?, Казимира І Відбудовника (1034 - 1058 рр.), Болеслава ІІІ Кривоустого (1102 - 1138 рр.), Мешка ІІІ Старого (1173 - 1202 рр.), Казимира ІІ Справедливого (1177 - 1194 рр.) і т. д. З полячками одружувались: Святополк Окаянний (1015 - 1019 рр.), Ізяслав, син Ярослава Мудрого (1054 - 1077 рр.), Мстислав, батько творця Галицько-Волинської держави Романа (1154 - 1170 рр.), Василько, син Романа Мстиславовича (1234- 1269 рр.) та ін. /329; 355/137)?.
Змішані шлюби були поширеними і в середовищі феодальної знаті обох держав. Іноземні князівни та шляхтянки, котрі здебільшого мали добру освіту, привозили у двори чоло