РОЗДІЛ II. Процес формування та зміст українсько-польських відносин у 1918-1919
рр.
2.1. Проблеми українсько-польських взаємовідносин у 1918 р. та програмні засади
головних польських політичних сил щодо України.
Історія українсько-польських взаємовідносин, що сягає своїм корінням у глибоку
та далеку давнину, розвивалась в різні епохальні часи діаметрально протилежно:
від нетривкої співпраці до силового протистояння. В історичному та політичному
аспекті такий характер відносин між Україною та Польщею, не міг закласти
міцного та надійного підгрунття для мирного та всебічного розвитку обох
народів. Вагому та значну роль у формуванні українсько-польських стосунків
відіграли революційні події в Росії, що призвели до падіння царського
самодержавства та відкрили широкі і сприятливі перспективи для розбудови
державотворчих процесів в Україні та Польщі.
Становлення зародків державності в Україні та Польщі відбувалось майже
одночасно і в єдиному геополітичному просторі, але при суттєво-відмінних
обставинах. Німеччина і Австро-Угорщина, з одного боку, та країни Антанти, з
іншого, виходячи із власних стратегічних інтересів, підтримали ідею відродження
польської держави. Окупувавши всі землі Польщі в період першої світової війни,
німецьке та австро-угорське командування сприяли формуванню польських
політичних структур. У вересні 1917 р. Німеччиною була утворена Регентська
Рада, очолювана князем Янушем Радзівілом, і яка до обрання короля мала
уособлювати польську державну владу. Такий крок німецьких урядовців мав на меті
не лише продемонструвати факт створення польського уряду, але й не допустити
поширення революційних ідей зі сходу на німецькі та австро-угорські окупаційні
зони на польській території.[201, с. 91]
В контексті зовнішньополітичних відносин Австро-Угорщина сприяла відродженню
Польщі і власне захищала її інтереси. Дана концепція, на думку австро-угорських
політиків, була гарантом збереження східних кордонів імперії та зберігала решту
території від домагань України.
Оскільки Польща на початку 1918 року ще не набула статусу незалежності, то всі
відносини між польською та українською сторонами будувалися через
Австро-Угорщину. “Сама Польща в 1918 році, - зазначав Д.Дорошенко, - була ще в
такому стані, що грала лиш пасивну роль..., але свої претензії мусила
обстоювати не безпосереднє, а через Австро-Угорське правительство”.[119, с.
144-145]
Відтак, взаємовідносини між Польщею та Україною на початку 1918 р. можна
трактувати як такі, що були позбавлені прямої дипломатичної дієвості. Проте
існуюча атмосфера з огляду на динамічний розвиток світових суспільно-політичних
процесів не могла бути довготривалою. У той час Польща лише перебувала у фазі
підготовки проголошення незалежності та формування власної довгоочікуваної
державності. Проте польські політичні кола досить пильно і ретельно
відслідковували динаміку подій в Україні і навколо неї і досить емоційно та
гостро реагували тоді, коли на їх погляд Україна загрожувала національним
інтересам Польщі, претендуючи на споконвічні польські землі. Інтерес поляків до
України за логікою тенденцій геополітичних змін, безумовно зростав і поступово
переростав у предмет гострої та нездоланної конфронтації.
Зокрема, не можна не відзначити той факт, що бурхливий 1918 р. відкрив нову
сторінку непередбачуваної та драматичної історії українсько-польських взаємин.
Аналізуючи стан відносин між Польщею та Україною у 1918 р., насамперед хочеться
відзначити їх загострення із-за наявності спірних територіальних питань.
Предметом суперечностей стали західно-українські землі, оскільки кожна із
сторін висувала претензії на Холмщину та землі Галичини. Поляки категорично
виступали проти поділу Галичини на польську та українську частини.
Австро-Угорщина, підтримуючи територіальні претензії поляків, запровадила
польську адміністрацію в кількох повітах Холмшини і для більшості польської
громадськості проблема Холмщини здавалась позитивно вирішеною. Тому події,
пов’язані із підписанням таємного додатку між Україною та Австро-Угорщиною до
Брестської угоди 1918 р., за яким Галичина та Буковина утворювали єдиний край,
що входив до складу Австро-Угорщини на правах широкої автономії та приєднання
до України Холмщини і Підляшшя, викликали вкрай негативну реакцію серед
польських політичних кіл.
Польська фракція, що входила в австрійський парламент виступила з різкою
критикою урядового курсу. А її керівник барон Герц рішуче наполягав на
приєднанні до ще неіснуючої польської держави земель Холмщини й Підляшшя та
виступив з пропозицією уладнати всі спірні питання між українською та польською
сторонами на двосторонніх переговорах.[297, с. 11] Крім того польські політичні
сили розгорнули досить широку пропагандистську кампанію, що носила
антиукраїнський характер та засуджувала таємний додаток Брест-Литовської угоди.
15 лютого 1918 р. Ліга Польської Державності у своєму зверненні до народу
акцентувала увагу на тому, що кордон, встановлений Центральними державами між
Польщею та Україною, є “гвалтом” над принципами суверенності та справедливості
і що договір з Україною був укладений за рахунок польських інтересів.[161, с.
397-398]
У свою чергу, 19 лютого 1918 року Польська Регентська Рада, протестуючи проти
таємних домовленостей між Україною та Австро-Угорщиною, оприлюднила своє
звернення до народу, в якому зазначалось, що німецькі та австрійські делегації
справу українсько-польського кордону вирішили на користь українців, віддавши
тим самим польські землі. “…Край, що його віддано Україні, - зазначалось у
зверненні - в більшості є польський і католицький…”. З
- Київ+380960830922