Розділ 2
Походження і стан мангутів у середовищі монгольських народів у додержавний
період
2.1. Інститут темників та його місце в Монгольській імперії Чингізидів
Для детального вивчення проблеми впливу інституту темників на формування
державності татарських народів необхідно детально дослідити структуру
формування вищеназваного інституту. Дана проблема невід’ємно пов’язана з
основами соціального устрою створеної Чингізханом держави, що змінювались від
покоління до покоління. Тому комплексний розгляд статусу темників можливий лише
в динаміці – аналізуючи, передусім, не стабільну основу інституту темників,
встановлену Чингізханом, а зміни, які відбулися в ньому протягом ХІІІ–ХV ст. Це
надасть можливість не лише висвітлити загальні засади функціонування інституту
вищої неродової аристократії, а й показати зміни у його статусі порівняно з
проектом Великого хана. Необхідно також висвітлити найбільш суттєві причини,
об’єктивного та суб’єктивного характеру, що вплинули на еволюцію темницького
інституту у соціальному та військово-політичному плані. Все це створить
необхідні підстави як для досягнення кінцевої мети дисертації, так і для
вирішення більш конкретних завдань, визначених метою роботи.
Інститут темників – спочатку керівників 10 тисяч воїнів і значно більшої
кількості простих кочовиків, а потім – напівнезалежних правителів областей у
Золотій Орді, як вищої військово-адміністративної ланки в новій державі
Чингізхана та його нащадків, почав формуватися ще у 1204 році. Він мав важливе
значення для подальшого розвитку нових державницьких структур, бо був першою
ланкою державного управління. І відповідно, його кадровому забезпеченню хан
приділяв величезну увагу.
Так, Чингізхан у заповіті дітям, який поряд з іншими його розпорядженнями з
часом набув статусу загальнодержавного закону – “Яси”, поруч із визначенням
основних норм поведінки для всього населення держави, безпосередню увагу
приділяє вимогам, які є необхідними для воєначальників. Зокрема, у наведеному
Рашид-ад-Діном уривку про багатура Єсунбая, котрий обіймав посаду темника ще за
життя Чингізхана: “Немає багатура, подібного до Єсунбая, і немає людини,
близької до нього за талантами! Оскільки він не страждає від труднощів під час
походу, не знає ані голоду, ані спраги, то вважає всіх інших людей – нукерів та
воїнів, які знаходяться з ним, рівними собі і у спромозі переносити труднощі, а
вони не в силах їх перенести. З цієї причини він не спроможний бути
начальником. Ним повинен бути лише такий чоловік, який знає, що таке голод та
спрага, і знає по цьому про становище інших, той хто йде в похід з розрахунком
та не допускає, щоб його військо та худоба залишалися голодними чи відчували
спрагу” [25, с.261]. Цей уривок вказує на особливу увагу Чингізхана у виборі
людини на відповідальну посаду. Особистих якостей, що необхідні воєначальнику,
і які так цінувалися у вільному середовищі “людей довгої волі” – колишніх
відщепенців від родів, котрі козакували в степах Монголії, а потім стали
першоосновою армії Темучіна, він вважає недостатніми. Адже майбутній
воєначальник повинен, передусім, враховувати можливості середнього воїна –
представника аратського населення, яке було повністю втягнуте до нової
державної структури і значно поступалося за бойовими якостями колишнім
відщепенцям. Піклуючись про цілісність армії, хан намагається ліквідувати ті
розбіжності, які виникли під час переходу від Орди до держави – а саме
розбіжності між аратами та “людьми довгої волі”. Окрім того, сам Чингізхан
розумів, що існування темників, які за своїми особистими якостями перевершують
представників правлячої династії, може створити значну небезпеку для всієї
держави, в якій зберігаються сильні козацькі традиції.
Про необхідність для воєначальників вищого рангу позбавитися „козацьких” звичок
говорить і інший епізод з “Яси” про Дарахай-Уке з племені катакін, який завдяки
передбачливості уник засідки та врятував своїх нерозважливих нукерів. Вони
заради слави хотіли в трьох напасти на двох, а про засідку і не подумали.
Висновком до цієї притчі Чингізхан зробив вислів: “У справах необхідні
обачливість та обережність” [25, с.261]. Отже він відкрито застерігав майбутніх
вождів від надмірної особистої хоробрості, яка може дати лише тимчасову славу,
але так само може привести до поразки. В подальшому Чингізхан постійно
намагався відсторонити від влади тих воєначальників, які не відповідали його
баченню особи темника – чи то через надмірний авторитет, чи через посягання на
владу хана, чи через особисті провини достойних темників. При цьому він
найприскіпливіше ставився до своїх кровних родичів, а саме братів або дітей,
які замість державних інтересів плекали свої особисті. Зразком останнього є
переказ про суперечку між Джучі, Чагатаєм та Удегеєм, спровоковану батьком з
приводу головної насолоди в житті. Відповіді Чагатая: “Придушити ворога,
розчавити вершника, розірвати змову та привести здобич і є вищим задоволенням”
та Джучі: “Розводити численні табуни коней, встановити ставку та розважатися на
банкетах” [174, с.17] абсолютно не задовольнили батька, який і позбавив своїх
старших синів влади над великою імперією. В той же час відповідь молодшого
Удегея: “Найкраща насолода буде в тому випадку, коли забезпечиться благоденство
великій державі, створеній великим батьком – ханом, ..., тримати в порядку
справи державного управління, дати можливість насолоджуватись старійшинам та
начальникам, та забезпечити спокій підростаючій молоді” забезпечила йому
престол імперії. Як справедливо зауважує Н.Н. Поппе, дві перші відповіді більше
підходять рядовим феодалам
- Київ+380960830922