РОЗДІЛ 2
МІСЦЕ СИСТЕМИ ЮРИДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПРАВА В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ
2.1. Система юридичних джерел права як складова правової системи
Виступаючи, в принципі, як відокремлене системне утворення, система джерел права разом з тим є залежною від інших складових правової системи: юридичної практики, правосвідомості, юридичних інституцій. Отже, дослідження системи джерел права як цілісного утворення вимагає і дослідження зовнішніх зв'язків цієї підсистеми з іншими підсистемами правової системи. Саме тому питання про місце системи юридичних джерел права в правовій системи невипадкове. Його розуміння дасть нам можливість більш досконало усвідомити фактори, що впливають на юридичні джерела права в процесі їх формування, виявити їхні взаємозв'язки з іншими правовими явищами, Яку ж роль відіграє і яке місце займає цей правовий комплекс в правовій системі?
Безперечно, перш за все слід визначити, що саме розуміється під поняттям правової системи і, відповідно, з яких елементів, власне, вона складається. Єдина точка зору як щодо її елементного складу, так і щодо дефініції правової системи відсутня. У вітчизняній та іноземній юридичній літературі поняття правової системи має дещо різний сенс як в залежності від аспекту під яким вона досліджується, так і в залежності від сенсу, який надається цьому терміну.
Як зауважує з цього приводу Н.М. Оніщенко: "правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений час, у конкретному регіоні, характеризується визначеними національними особливостями, складається в суспільствах з різними звичаями, віруваннями, має особливий характер, різні види джерел права". Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним з виявів державного суверенітету держави [91, с.72].
Л.С. Явич вказує, що "поняття правової системи не можна ототожнювати з системою об'єктивного і суб'єктивного права, хоча вирішальне значення в правовій системі має сутність і зміст права. Він зазначає, що система форм вираження права має в своїй основі певну правову систему права, але повністю з нею не співпадає [66, с.41, 131].
Б.Л. Назаров в поняття правової системи включає юридичні норми і правові відносини в їхній єдності, взаємозв'язку та взаємодії [93, с.41].
О.В. Зайчук включає до правової системи систему права, правосвідомість і правову діяльність, сукупність яких "відображає певний ступінь узагальнення юридичної діяльності" [94, с.10].
Г.Дж. Берман включає в поняття право (очевидно ототожнюючи його з правовою системою) правові заклади і процедури, правові цінності і правові поняття, а також правовий процес (нім. Rechtsverwirklichung -"реалізація права"). Крім цього він включає і науку про право - правознавство - те метаправо, за допомогою якого його можна аналізувати і доповнювати [2, с.22, 25].
Ж.Везель і П. Девольє розглядають правову систему з позицій двох підходів формального та матеріального. Розглядаючи правову систему з точки зору формального підходу, автори аналізують органи і процедури, функціональним результатом яких є встановлення юридичних норм, які на думку авторів, власне і складають правову систему, як ієрархічно організовану сукупність цих норм [95, с.4]
Ю.А. Тихоміров розглядає правову систему як структурно-організований нормативний масив, що орієнтується, формується і діє на основі певних загальних принципів. Він включає в правову систему: цілі права, принципи його побудови, порядок правотворчості, закони, підзаконні акти, акти органів місцевого самоврядування, ухвалені міжнародно-правові акти і норми, внутрішньосистемні правові зв'язки та їх відносини.[96, с.45].
Правова система також визначається як сукупність внутрішньо узгоджених та взаємопов'язаних юридичних засобів, за допомогою яких держава чинить нормативний вплив на суспільні відносини [61, с.231-232].
П.М. Рабінович визначає правову систему як систему всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав [97, с.115].
Л.А.Луць розглядає правову систему суспільства як цілісну структурно організовану за допомогою юридичних норм стійку взаємодію суб'єктів права, що забезпечує досягнення належного правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи [98, с.57]
Ж.Карбоньє вважає, що правова система включає в себе всю існуючу різноманітність юридичних явищ даного суспільства, а наукознавча доцільність цього поняття полягає у можливості вивчення всього масиву правових явищ [99, с.3-8].
Є.В. Погорелов зауважує, що поняття правової системи покликано відобразити єдність, взаємозв'язок і взаємодію всіх відносно відокремлених одне від одного явищ. Правову систему слід відрізняти від правової дійсності, теоретичним призначенням якої, на думку Є.В. Погорелова, є констатація всієї сукупності існуючих юридичних явищ в даній державі. Отже правова система - єдність усіх взаємопов'язаних і взаємодіючих юридичних явищ, які існують у певній державі [100, с.59]. Цьому твердженню можна протиставити позицію Л.С. Явича, який вважав неприпустимим віднесення до елементів правової системи всіх юридичних категорій [66, с.41].
В правовій системі виділяють статичну і динамічну складову. До статичної відносяться юридичні норми та форми їх вираження, система права в цілому, правосвідомість. До динамічної - правотворчість, правозастосування, реалізація права [24, с.39].
Американський вчений Л.Фрідмен, уникаючи формулювання визначення правової системи, описує її як різновид велетенської системи планування, велетенської системи соціального інжинірингу, в яку входять не тільки норми права, а й процеси, інститути, що надають їм реального життя. Крім того правова система розглядається ним як свого роду атмосфера навколо людини як суб'єкта права, котра супроводжує її від народження до смерті. Л.Фрідмен вв