РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК АМЕРИКАНСЬКОЇ ДИДАКТИКИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ШКІЛЬНУ СИСТЕМУ США У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1 Історичні передумови розвитку дидактики у США
На початку ХХ ст. ряд відомих педагогів у всьому світі займалися пошуком ефективної дидактичної системи, яка б дозволила значно покращити навчальний процес у школі і відповідно якісно підготувати шкільну молодь до майбутнього життя. В умовах постійного зростання промислового виробництва, вдосконалення організації праці, науково-технічного прогресу, якісних змін зазнало і соціальне замовлення на випускника школи. Як у Європі (Мейман, Лай, Біне, Лінц, Декролі, Демолен та ін.) так і в США (Торндайк, Холл, Дьюї, Кілпатрік та ін.) педагоги намагалися знайти оптимальний шлях для вирішення цього важливого для будь-якої країни питання. Широкий розмах експериментальних досліджень, виникнення нових педагогічних течій, дискусій навколо їхньої ефективності, - усе це сприяло інтенсивному розвитку педагогічної науки, яка збагачувалася новими ідеями представників різних країн, але разом з тим зберігала свою самобутність в умовах кожної окремо взятої країни світу. Це стосується також американської педагогічної науки, яка не тільки увібрала в себе все найкраще, здобуте провідними педагогами світу, але й збагатила педагогічну думку світу тим, чого не було в інших.
У педагогіці США на початку ХХ століття існувало декілька напрямків. Ідеалістичний, наприклад, на найвищий шабель ставив теорію цінностей, зокрема ідеали абсолюту, приділяючи виняткову увагу цілям виховання і застосовуючи метафізичний метод дослідження; простежувався тісний зв'язок між політикою, етикою і педагогікою.
Специфічною науково-педагогічною теорією епохи промислового перевороту була позитивістська теорія [62, 28-30]. Головними рисами позитивістської педагогіки було заперечення філософії як основи педагогіки; заперечення необхідності узагальненого світогляду для становлення педагогіки; виключна довіра до природничих наук, зокрема, біології; припущення того, що педагогіку можна побудувати на основі вивчення фактів поведінки (педагогіка - наука про факти поведінки). Насамперед велика увага приділялася засобам виховання, у той час як цілі виховання витіснялися на другий план; як головний метод висувалися індукція та експеримент. Позитивістську педагогіку можна охарактеризувати наступним чином:
* прагнення звільнитися від зв'язку педагогіки з метафізикою та філософією;
* опора на експериментальний метод дослідження;
* дотримання нейтралітету стосовно тенденцій у політиці;
* базування на біологічних або біо-соціологічних чинниках.
Педагогіка, яка стала трактуватися з наукової точки зору як окремий напрямок науки, виникла лише на початку ХХ ст. Цьому сприяли проведені протягом ХІХ ст. соціологічні, а також суспільно-наукові дослідження. Багато вчених у різних галузях науки працювали над проблемою методу наукового пізнання. Помітний успіх у педагогічних дослідженнях можна пояснити широким використанням спостереження та експерименту. Звичайно, методи дослідження у педагогічній науці широко використовувалися і раніше, але тільки у ХІХ ст. вони набули системності. Усе це послужило поштовхом для розвитку експериментальної психології, яка намагалася обґрунтувати психологічні висновки за допомогою точного спостереження та експерименту. Згодом теорія еволюції, експериментальний метод у психології, нові гіпотези у фізіології, успіхи у сфері психіатрії, генетичний метод в антропології дозволили подивитися на теорію педагогічного процесу по-новому. Виникла впевненість у можливості знайти наукові способи вирішення дидактичних проблем. За цих обставин почала свій розвиток експериментальна педагогіка.
За своєю природою педагогіка завжди була експериментальною наукою. Песталоцці визнавав важливу роль експерименту та дослідження у педагогіці. На цій же основі - експериментальних досліджень - ґрунтувалися висновки Гербарта, Фребеля, Дістерверга, Спенсера та ін. Але ці висновки не були переконливими, оскільки у світоглядних системах вищезгаданих учених постійно змішувався результат досліджень із їх власним досвідом. Прихильники експериментальної педагогіки намагалися проводити дослідження у великих масштабах, надати їм системності і точності. Для виконання такої роботи потрібні були спеціальні заклади. Перші інститути і лабораторії експериментальної педагогіки виникли у Німеччині, а згодом і в інших країнах Європи. Але найбільше подібних закладів було створено у Сполучених Штатах Америки [88, 58].
Відхід педагогіки від філософії змушував шукати нову точку опори. Її намагалися знайти в антропології, точніше в антропології дитячого віку, яку називали педологією. Наступний етап розвитку позитивістської педагогіки полягав в остаточному визначенні меж експериментальної педагогіки як науки. Тут домінувала думка Меймана про роль психологічного експерименту в педагогіці, а також позиція Лая, який спробував будувати педагогіку на біологічній та соціологічній основі [62, 31]. Завершальний етап позитивістської педагогіки був пов'язаний з розвитком об'єктивної психології і застосуванням рефлексологічних методів у педології. Позитивістська педагогіка підійшла до свого логічного завершення. Залишилося з'ясувати наскільки проблеми педагогіки піддаються експериментальному вирішенню. На цьому фоні виділилися два підходи: радикально-позитивістський і помірковано-позитивістський. До першого належали рефлексологічна і біхевіористична педагогіка. Перша відмежувалася від філософії і нормативних наук, прагнучи матеріалізувати і механізувати увесь педагогічний процес. Друга не відкидала філософію повністю, залишаючи за нею право висунення гіпотез і принципів, а експеримент розглядався кінцевим способом їхньої оцінки.
Усі серйозні спроби створення педагогіки як цілісної системи науки про виховання та навчання припадають на початок ХХ ст. У 1901 році побачила світ наукова праця німецького педагога Меймана "Походження і цілі експериментальної педагогіки", а у 1902 році - доробок Лая "
- Київ+380960830922