РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ОСМИСЛЕННЯ КИРИЛОМ ТУРОВСЬКИМ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ДУШІ ТА ТІЛА
В ЛЮДИНІ
2.1. Розгляд людини через призму співвідношення душі й тіла
2.1.1. Людина – образ і подоба Божа. Зв’язною ланкою між теологією та
антропологією є догма про те, що людина є образом і подобою Божою. Це головне
поняття патристичної антропології вбирає в себе всю складну природу людини.
Як писав С. Булгаков, позитивної відповіді на запитання про те, яке відношення
між образом Божим у людині та Первообразом, метафізика дати не в змозі. Вона
може тільки накреслити граничні апофатичні його грані [29; 439 – 440]. Це
означає, що людина мислиться як образ, віддзеркалення усіх позитивних
властивостей Бога, окрім божественності (нествореності, нескінченності,
незмінності).
Ба більше, на думку Григорія Нісського, тією мірою, якою цей образ в людині є
досконалим, він тим самим є й непізнаванним, адже, відображаючи повноту
Первообразу, він мусить відображати також його непізнаванність. Він пише: “Адже
образ тільки доти по-справжньому є образом, поки [він] не позбавлений нічого з
відомого в первообразі. Але в тому, в чім відпадає від подібності до прототипу,
в тій частині він вже не образ. Отже, оскільки в тому, що споглядається в
божественної природи, є недоступність сутності, достоту необхідно, щоб і в
образі її було наслідування первообразу. Адже якщо природа образу була б
збагненною, а первообразу – була б неосяжною, то така протилежність того, що в
них споглядається, виявляла б недосконалість образу. Та оскільки природа нашого
розуму вислизає від пізнання, і це на образ Сотворителя, то значить, вона точна
подоба первообразу, яка своєю власною незвідністю показує характерну рису
недоступної природи” [55; 42]. Тому, очевидно, ми й не можемо остаточно
визначити, в чому, власне, полягає образ Божий у людині.
Відтак, згідно з Ю. Чорноморцем [214; 74], історично в патристиці визнавалися
такі важливі риси образу Божого в людині:
1) розумність (Климент Римський, Климент Александрійський, Василій Великий,
Григорій Нісський, Кирило Александрійський, Максим Сповідник, Йоанн Дамаскин);
2) свобода (Іриней, Василій Великий, Григорій Нісський, Кирило
Александрійський, Василій Селевкійський, Максим Сповідник, Йоанн Дамаскин);
3) властивість керування живою природою світу (Григорій Нісський, Кирило
Александрійський, Йоанн Золотоуст, Теодорит Кирський, Фотій);
4) властивість творити (Теодорит Кирський, Василій Селевкійський, Фотій,
Григорій Палама);
5) властивість безсмертя та можливість нетління (Татіан, Мефодій Олімпійський,
Немезій Емеський).
Отже, це ті риси “образу Божого” в людині, через які людина найповнішою мірою
виражає саму себе. Власне, “вираження” більше стосується Божої подоби людини.
Більшість Отців розрізняли образ та подобу таким чином, що образ даний людині
від народження, тоді як подобу вона повинна набути шляхом доброчесного життя.
Проте Григорій Нісський, наприклад, не розрізняв образ та подобу Божу в людині.
Не знаходимо такого розрізнення й у давньоруського любомудра.
Кирило Туровський, здається, поділяє погляди Йоанна Золотоуста та Григорія
Нісського про те, що образ і подоба Божа в людині виявляються в її здатності й
покликанні керувати усіма іншими створіннями.
Звернімося до уривка з “Притчі про Сліпця та Хромця”, де автор категорично
заперечує розуміння образу та подоби Божої як наділення Бога людським тілом.
Кирило пише: “Аще бо и нарицаеться Христос человhком, то не образом, но
притчею: ни единого бо подобья имhеть человhк божия. Не сумнить бо ся писание и
ангелы человhкы нарицати, – но словом, а не подобиемь. Аще бо блазнятся етери,
слышаще Моисhя глаголюща: Рече бог: Створим человhка по образу нашему и
подобью, – и прилагають к бесплотному тhло, не имуще стройна разума, и есть си
ересь и донынh человhкообразно глаголющим бога, иже никакоже описается, ни мhры
качьству имать” [2; 342]. Найімовірніше, автор тут заперечує субстанціалістське
розуміння “образу Божого”, який не є в нас як частина нашої істоти, але ціла
людська істота, створена “на образ”.
Також цілком можливо, що Кирило цими словами хоче наголосити символічність
розуміння образу Божого в людині. Святі Отці неодноразово вказують на те, що
людська душа є образом Божим у тому сенсі, що в ній можна символічно побачити
Святу Трійцю. Скажімо, Анастасій Синаїт у “Слові першому про влаштування людини
на образ і подобу Божу” доводить, що в людині “... мешкає вся повнота Божества
(див. Кол. 1: 19), не природно, але відбитком і смутною тінню описуючи образ
буття Бога в Трійці” [21; 103].
Відразу після наведених вище слів єпископ Туровський повертається до запитання:
“Кого оставлю стрещи труда моего?” й відзначає, що воно стосується людини як
володаря землі й усього творіння. Цікаво звернутися до зауваження О. Бронзова в
примітках до “Точного викладу православної віри” Йоанна Дамаскина. Він зазначає
таке: “Св. Йоанн Золотоуст, щоб далі відхилити хибні погляди антропоморфітів,
казав, що образ Божий не стосується сутності людини, але що остання володіє ним
у тому сенсі, що була поставлена паном над усіма живими істотами” [95; 412].
Проте яка б із ознак “образу Божого” не наголошувалася (кожна з них виражає
“образ”), але основний його сенс виявляється тільки цілісністю людської
особистості й полягає в ієрархічній структурі людини та духовному житті, якому
відводиться головне місце. Так витлумачений образ Божий породжує в людині
прагнення до духовного, до абсолюту. Завдяки йому людина в собі відкриває
присутність Бога, Який дивовижним чином виявляється ближчим їй, ніж вона сама.
Божественне проявляється як більш людське, аніж те, що властиве людській
природі самій по собі.
2.1.
- Київ+380960830922