РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ І МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
У розділі наведено методи вирішення основних завдань дослідження, розглянуто розвиток політичної культури майбутніх викладачів спеціальних дисциплін та майстрів виробничого навчання як педагогічну систему, обгрунтовано теоретичну модель цієї системи і визначено педагогічні умови оптимізації розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійної школи, описано методику розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійно-технічних навчальних закладів і підготовки їх до формування політичної культури учнів, а також хід і результати експериментальної роботи.
2.1. Обгрунтування методів вирішення основних завдань дослідження
Для ефективного вирішення визначених завдань наукового пошуку ми використовували адекватні предмету дослідження підходи та методи. А саме: 1) для дослідження процесу розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійної школи у системі їх професійної підготовки у вищому навчальному закладі застосували системний підхід; 2) для визначення і обгрунтування педагогічних умов розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійно-технічних навчальних закладів - моделювання, педагогічний експеримент; 3) для розробки й обгрунтування методики розвитку політичної культури майбутніх майстрів виробничого навчання і викладачів спецдисциплін і підготовки їх до формування політичної культури учнів та перевірки її ефективності - аналіз та узагальнення результатів теоретичних та експериментальних даних, педагогічний експеримент.
Системного підходу потребують складноорганізовані об'єкти, які відрізняються цілісністю. Процес розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійної школи, поза сумнівом, відноситься до складних явищ, а отже, вимагає застосування системного підходу, який із другої половини ХХ ст. отримав розповсюдження у різних галузях наукового знання. Системний підхід передбачає формування особливого бачення об'єкту, за якого кожний його елемент вивчається не ізольовано, а у взаємозв'язках з іншими, і кожен складний об'єкт розглядається як система. Також він вимагає аналізу різних типів зв'язків систем, дослідження систем у розвитку та взаємодії з іншими системами, врахування внутрішніх і зовнішніх умов існування системи.
Системний підхід широко використовується у педагогіці. Він "спрямований на розкриття цілісності педагогічних об'єктів, виявлення в них різноманітних типів зв'язків та зведення їх в єдину теоретичну картину" [196, с. 317]. Одним із перших цей підхід до вивчення педагогічних процесів та явищ застосував Ф.Корольов [104].
У вивченні розвитку політичної культури майбутніх педагогів професійно-технічних навчальних закладів як складної системи ми опиралися на сутнісні характеристики поняття "система" у працях В.Афанасьєва [12; 13], Л.Берталанффі [25], І.Блауберга, Е.Юдіна [29; 263], В.Садовського [207] та інших. У них система розглядається як множина елементів, які пов'язані між собою певними відносинами, або як цілісність, утворена завдяки зв'язкам між компонентами, що володіє власними інтегративними властивостями.
Основними ознаками системи є наявність:
компонентів, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами і явищами;
певного рівня цілісності, при якій одержується інтегральний результат, організація;
упорядкованості, внутрішньої структури зв'язків між компонентами;
взаємозв'язку з іншими системами;
системоутворюючих зв'язків, що об'єднують компоненти в єдину систему, а також наявність управління системою.
У системі важливу роль відіграють зв'язки, які забезпечують об'єднання елементів. Зв'язок між компонентами системи настільки тісний і суттєвий, що зміна одного з них викликає зміни інших, а часто і системи загалом. Кожна система є компонентом іншої системи більш високого рівня. Як зазначав В.Афанасьєв, ніяка система не ізольована, великою кількістю пут вона пов'язана із найрізноманітнішими системними і несистемними утвореннями. Система діє, розвивається у зовнішньому відносно неї самої середовищі, пов'язана з ним великою кількістю комунікацій [12, с. 35]. Система як цілісність забезпечує своє існування за допомогою самоуправління, а за допомогою управління вона виконує функції, які визначені системою вищого порядку [139, с. 25].
Ми дотримувались загальноприйнятих системних принципів цілісності, структурності, ієрархічності, інтегративності, динамічності у розкритті сутності об'єкту вивчення, його специфіки, характеристики, структури, взаємозв'язків між компонентами та комунікацій із зовнішнім середовищем, тенденцій і перспектив розвитку.
Поняття педагогічної системи (ПС) у науково-педагогічній літературі ще і досі остаточно не визначене. Існують різні підходи, схеми побудови і характеристики педагогічних систем. Вперше запровадила у наукову термінологію це поняття Н.Кузьміна, хоча дослідники ще і раніше зверталися до цієї проблеми. Наприклад, С.Архангельський навчальний процес визначав як множину взаємопов'язаних компонентів, що складають певне ціле у своїй будові та функціонуванні, але цей процес не називав системою [11]. В.Беспалько досліджував дидактичні системи, склав їх класифікацію [26]. Ю.Бабанський навчальний процес розглядав двояко: з точки зору складу системи, в якій він функціонує, і складу самого процесу [14]. Системний підхід до вивчення педагогічних явищ використовувала і Т.Ільїна [88].
Н.Кузьміна визначила педагогічну систему як безліч взаємопов'язаних структурних та функціональних компонентів, які підпорядковані меті виховання, освіти та навчання. Дослідниці також належить першість у розробці педагогічної системи з чітко вираженою структурою та функціональними взаємодіями. До структурних компонентів відносяться - мета, навчальна інформація, засоби комунікацій, учні (студенти), вчителі (викладачі). Головним структурним компонентом ПС є педагогіч