Розділ 2. Договір як форма здійснення міжнародної технічної допомоги
§1. Характеристика договору про надання міжнародної технічної допомоги
З розвитком української економіки зростає роль і значення договорів як засобів правового регулювання майнових відносин. Проблема договірно-правового регулювання відносин між суб'єктами в сфері надання міжнародної технічної допомоги є важливою як з наукового, так і з практичного погляду. Договір набуває того значення, яке йому належить в силу юридичної природи. Тому необхідно з'ясувати правову природу договору про надання міжнародної технічної допомоги.
Регулювальна функція договору зближує його з законами і нормативними актами. Умови договору відрізняються від правової норми головно двома принциповими особливостями. Перша пов'язана з виникненням правил поведінки: договір виражає волю сторін, а правовий акт - волю органу, який його видав. Друга розрізняє межі дії того чи іншого правила поведінки: договір неопосередковано розрахований на регулювання поведінки тільки його сторін - для тих, хто не є сторонами, він може створювати права, але не обов'язки; в той час як правовий чи інший нормативний акт породжує в принципі загальне для всіх і кожного правило (будь-яке обмеження кола осіб, на яких поширюється нормативний акт, ним же визначається). Зазначені особливості відрізняють саме цивільно-правовий договір. В договорі, в якому вказані особливості відсутні, мається на увазі різні види публічно-правових договорів [71, с.183], межа, яка відмежовує його від нормативного акту, стирається. І все ж у всіх випадках в публічному договорі в кінцевому результаті важливе значення має воля сторін.
Юридична конструкція договору - це передбачена законом система взаємопов'язаних компонентів правового характеру, що забезпечують функціонування зв'язку між учасниками договору [72, с.167]. До числа таких компонентів входить угода сторін і порядок її досягнення; зміст договірного зобов'язання, який відображає взаємні права і обов'язки сторін, а також спосіб виконання договору та підстави і обсяг відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань.
Ще з часів римського права договір розглядався як двохстороння угода в якій висловлено волю двох сторін, спрямовану на досягнення певного правового результату - виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків [73, с.367]. Цивільно-правовий договір у правовій літературі соціалістичної доби визначається як правова форма економічного обороту соціалістичного суспільства в умовах товарного виробництва і являє собою скерований планово-регулюючими заходами держави загальний вольовий акт сторін про встановлення між ними, зміну чи припинення цивільно-правового зобов'язання з метою найбільшого задоволення суспільства і окремих його членів [74, с.6-7]. Це визначення сформульовано відповідно до вимог існуючих ідеологічних засад і поєднувало політичні та юридичні аспекти. У той же час в силу розвитку ринкових відносин договору об'єктивно надається більшої свободи як механізму вираження зустрічно скерованої волі підприємців для задоволення їхніх економічних інтересів [75, с.76]. Договір стає основною формою майнових відносин між учасниками цивільного обороту, через яку вони взаємоузгоджено реалізують свої можливості і досягають спільної мети.
В радянській і пострадянській юридичній літературі наведене багатопонятійне уявлення про договір досить послідовно розроблено у працях низки авторів. Особливо чітко це виражено в дослідженнях О.С. Йоффе, який визначає договір, як згоду двох і більше осіб на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, і водночас зазначав: "Інколи під договором розуміють саме зобов'язання, яке виникає з такої згоди, а в деяких випадках цей термін означає документ, який фіксує акт виникнення зобов'язань за згодою всіх його учасників" [76, с.26].
Можна навести й інші приклади, які є в літературі, зокрема: "Договір як юридичний факт служить основою виникнення договору як правовідношення чи договірного правовідношення... Договір як юридичний факт і як правовідношення - це самостійні аспекти договору, різні сторони в його розвитку" [77, с.13].
Юристи-науковці давали різноманітні визначення договору і характеризували його як багатопонятійну категорію. Супротивником багатопонятійного уявлення про договір був російський вчений О.А.Красавчиков. Він підкреслював, що в цивільному законодавстві, а також в правовій науці при використанні терміна "договір" змішуються два різних поняття: договору як юридичного факту і як форми існування правовідносин. Красавчиков, розробляючи дану теорію, доходить такого висновку: "Не викликає сумніву, що неоднозначне розуміння одного і того ж терміна не може не привести до різних непорозумінь і труднощів теоретичного та практичного порядку" [78, с.117].
Аналізуючи договір як правову категорію, необхідно наголосити на співвідношенні актів законодавства і договору. Новий Цивільний кодекс України наголошує на тому, що сторони у договорі мають право врегулювати відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступи від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини. "У сфері договірних відносин проект відсуває закон на друге місце, віддаючи перевагу договору. Отже, у сфері договірних відносин закон перестає вважатися істиною в останній інстанції. Сторони мають право відступати від його положень, корегуючи його відповідно до своїх інтересів. І лише тоді, коли сторони не скористаються наданою їм можливістю саморегуляції своїх відносин, застосовуватимуться положення закону. Норми договору, якими сторони відступають від положень закону, мають вважатися нормами цивільного права. Новий Цивільний кодекс відкидає тезу "цивільно-правового регулювання" суспільних відносин, за якою суспільні відносини стають цивільними завдяки їх цивільно-правовому регулюванню" [79, с.67].
В умовах переходу України до ринкової економіки та проголошення Конституцією українсь
- Київ+380960830922